Володимир. Семен Скляренко

загонів, вони чинили велику шкоду акритам, комітопули переходили в наступ, імперії загрожувала смертельна небезпека.

      Тому проедр Василь дуже радо й гостинно приймав мужів нарочитих з Києва, їх, як це завжди робилось у Великому палаці, водили до Святої Софії й Влахерну, показували у Магнаврі різні дива – золотих левів рикаючих, птахів співаючих, для них влаштовувались пири.

      Одного тільки – відповіді на прохання князя Ярополка – мужі нарочиті не мали, імператори веліли їм ждати й ждати.

      2

      У лісах над Західною Двіною, до якої з правої руки линуть тиховоді Полоть і Оболь, а з лівої – Улла й Ушач, стояв на горі древній город Полотськ.

      Холодна, вогка тут земля – кругом драговини й болота, за коротким літом наступає довга осінь, зима, гнила весна, але сміливій людині ця земля сторицею віддає за труд – навкруг несходимі ліси, а в них табуни звіра, в ріках і озерах повно риби, у пісках руками можна брати дорогий горючий камінь, Західна Двіна допливає до самого Варязького моря, а там відкритий шлях до всього світу.

      Уже з давніх віків тут, на просторах Двіни, сиділи племена латгалів, земгалів і куршів[72], що мали свої покони й богів, сюди ж приходили і руські племена, що братались з місцевими людьми, осідали тут, випалювали ліси й орали землю, били дикого звіра в лісах, ловили рибу в ріках.

      На цих давніх тубільців налітали орди із-за Двіни. Як і до всіх племен на схід від Лаби, сюди простягали свої пазурі королі, а пізніше імператори німецькі, багато крові пролили вони, а особливо Генріх І Птицелов і син його імператор Оттон І, вони посилали в різні городи і в Полотськ також свої загони, мріяли загарбати Полотську землю, вийти на верхів’я Дніпра й одрізати верхні землі Русі від полян і Києва.

      Через це люди Полотської землі ставили над ріками, щоб боротися з ворогами, городи з високими дерев’яними стінами, копали навкруг них рови, насипали вали – так виросли Менськ, Усвят, Лукомль, Друцьк, а на стрижні Полоті й Двіни город Полотськ.

      Правили Полотськом і всією цією землею свої князі, родичались вони з древлянами, полянами, кривичами. Коли ж до Новгорода перся і сидів на Ладозі ярл Рюрик, інші його побратими – Тур і Регволд – рушили на південь, Регволд звабою взяв город Полотськ, Тур дійшов аж до Прип’яті, захопивши на якийсь час древній руський город, що пізніше став прозиватись Туровом.

      А вже, звичайно, не Полотській землі служив князь Регволд, лодії з його дружинами увесь час їздили по Двіні до моря і далі в Свеаріке, на поклін до конунгів, інші його дружини доходили до Шеціна й Шлезвіга – там їх гостинно зустрічав імператор Оттон, Перуном і Руссю присягався Регволд, але служив багатьом і різним богам.

      Тут, у городі над Полоттю, за високими стінами, оточений своєю дружиною, і сидів князь Регволд. Мав він двох синів – Роальда і Свена – та ще дочку – сірооку красуню, гнучку й ставну Рогнедь.

      Вона була мрією багатьох вікінгів і скальдів[73], просити її руки приїжджали рицарі з Свіонії, Данської землі

72

Латгали, земгали, курші – древні племена, що жили над Балтійським морем.

73

Скальди – мандрівні співці.