Володимир. Семен Скляренко

корона так і не знадобилась Давиду Шишману – якщо Папа Римський діє хрестом, то Візантія діє мечем: під городом Сера ромеї вбивають у бою Давида, Мойсей падає мертвий, вбитий ромеями з-за рогу, – у Західній Болгарії залишаються два сини старого Шишмана: Самуїл, що сидить у Водені, та ще Аарон, що править у Средці.

      Кесаревича Романа привели до коміта Самуїла босого, бо він розбив свої черевики в далекій дорозі, з непокритою головою, у чорній від пороху сорочці й таких самих ногавицях.

      – Що це? Кого ти привіз, воєводо Петре? – звернувся Самуїл до бородатого воїна, що супроводжував Романа.

      – Вартуючи на схилах Родопів, ми побачили загін, що їхав від Аркадіополя в клісури, довго стежили за ним, оточили. На чолі цього загону, виявилось, їхав колишній кесар Болгарії Борис, він підняв проти нас меч, і ми його вбили.

      – Ти зробив справедливо, воєводо Петре, – дружина моя й усі болгари давно вирішили вбити Бориса, тільки він посміє переступити межі Болгарії. Грецький кесар нам не потрібний. Годі! Але хто це?

      – Брат Бориса – Роман, – відповів воєвода Петро. – Вони їхали разом.

      – Ха-ха-ха! – засміявся Самуїл. – Отже, ромеї посилали сюди двох кесарів разом.

      – Ні! – подав тоді голос Роман, що досі стояв мовчки, придивляючись до молодого Шишмана, про якого він чув колись ще тут, у Болгарії, а пізніше в Константинополі.

      – Ні? – далі сміявся Самуїл. – Гаразд, ти зараз сам мені про все розкажеш. Іди, Петре, – звернувся він до воєводи, – ти, либонь, дуже стомився?

      – Так, коміте, дорога була далека. Мої вої стоять під дверима.

      – Добре!

      І воєвода Петро вийшов. Самуїл встав з крісла, підійшов до вікна, звідки було видно гори, долини.

      – Як же ти, кесаревичу Романе, опинився тут? – обернувся до нього й запитав Самуїл.

      Роман вирішив говорити правду. Втім, з чим він міг критись?

      – Недавно проедр Василь велів Борисові їхати в Болгарію й починати повстання проти тебе, а мені супроводжувати брата…

      – Отже, Візантія послала Бориса в Болгарію як кесаря?

      – Проедр Василь назвав його кесарем і обіцяв повернути корону, тільки він дійде до Преслави.

      – Хитро діє Візантія, – засміявся Самуїл. – Як і завжди, загрібає жар чужими руками. А ти? Чого ти їхав з Борисом? Ти що ж, також хотів стати кесарем?

      Роман заплющив очі, стиснув уста, на обличчі його відбився неймовірний біль.

      – Я – кесар?! – пролунало в палаті. – Слухай, коміте Самуїле, ти жартуєш, бо знаєш – я ніколи в житті не зможу і не хочу бути кесарем Болгарії…

      – Ні, я не жартую і не знаю, чому ти їхав з братом. Мені здавалось, що, коли загибає один кесар, корону одягає його брат.

      Роман крикнув:

      – Я говорю правду, як перед Богом! Я не хотів і не хочу бути кесарем Болгарії, бо я не людина, Іоанн Цимісхій забрав у мене все, все…

      – Ти про що говориш?

      Роман подивився на Самуїла очима, в яких була пустка, безнадійність.

      – Він