Володимир. Семен Скляренко

хеландіях приїхали, як і завжди, купці з Константинополя на чолі з Феодором, разом з ними прибули й сли імператорів ромеїв Василя й Костянтина, що хотіли говорити з київським князем.

      О, коли б то були живі княгиня Ольга й син її Святослав! Вони знали, що гречини – льстиві, хитрі люди, й одразу б замислились і зрозуміли, чому сли імператорів Візантії з’явились у Києві.

      Сли імператорів – славетний полководець патрикій Роман, безбородий, один із папіїв Великого палацу Лев, єпископ з Солуні Никодим та купець Феодор, – тільки їх завели до Золотої палати, почали:

      – Божою милостю, від василевсів Римської імперії Василя і Костянтина ми, василіки, б’ємо тобі чолом, княже Ярополче, і просимо дари прийняти.

      Після цих слів василіки вдарили чолом князеві Ярополку, вклонились воєводам і боярам, що збились у Золотій палаті, а слуги їх піднесли ближче дари імператорів.

      Це були справді достойні дари: слуги клали на килими перед князем червоні, ткані золотою ниткою, гексамити[41], сувої найтоншого венеційського алтабасу[42], бархати з Флоренції, половинчаті й гострокутні бурмицькі перли, червоні, як кров, вініси[43], жовті яхонти, голубі, як небо, бірюзи, всіляке узороччя.[44]

      – За дари дякуємо, – відповів князь Ярополк, – а імператорам ромеїв зичимо здоров’я, довгих літ життя, щастя.

      А потім василіки почали розмову – тонку й хитру, але для князя Ярополка вигідну.

      – Імператори ромеїв стверджують мир і любов між Візантією і Руссю, уставлену імператорами нашими Львом і Олександром, Романом, Костянтином і Стефаном, а потім Костянтином порфірородним і Іоанном Цимісхієм.

      – Ми – руські люди, – відповів на це Ярополк, – такожде блюдемо і будемо блюсти ряд, який уклали з імператорами ромеїв князі наші, – вічна їм пам’ять. – Ігор, Ольга і отець мій – великий князь київський Святослав.

      – Імператори ромеїв не тільки бережуть мир і любов з Руссю, – продовжили василіки, – а бажають їх зміцнити, помножити.

      У Золотій палаті почувся шепіт воєвод і бояр, – вже хто-хто, а вони знали, як берегли мир і любов з Руссю імператори: он на стіні палати висять посічені шаблями ромеїв доспіхи князя Ігоря, щит і меч князя Святослава, скільки крові пролито на січах з ромеями, скільки кісток тліє в пісках над Руським морем, над Дунаєм, у Болгарії! О руські люди, рідна земля, чи чуєте ви нині ромеїв?!

      : Князь Ярополк дивився на багаті дари, що лежали перед ним, гордо сидів на столі отця свого, це з ним говорять василіки імператорів…

      І утверждається, множиться мир з Візантією – купцям грецьким дозволяється торгувати не тільки в Києві, а в усіх городах Русі, київський князь дасть імператорам воєнну поміч, аще виникне в цьому потреба…

      Князь Ярополк у цьому місці зупиняє василіків, що старанно записують ряд[45] на харатіях.

      – А коли буде надоба, – каже він, – імператори ромеїв мусять допомогти й Києву, дати воїв з хеландіями, грецький вогонь.

41

Гексамит – оксамит.

42

Алтабас – атлас.

43

Вініси – гранати.

44

Узороччя – прикраси.

45

Ряд – умова, договір.