Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник). Роман Іваничук

Читать онлайн.



Скачать книгу

гуртків, подібних до нашої «Київської молоди», до якої ми з Миколою належимо. Рідна мова, література, старовина, фольклор, освічений поміщик – це, звичайно, дещо, але далеко не все, братове. У Дерпті польські студенти готуються до збройного повстання проти царя… А хіба погас у Петербурзі російський революційний дух після Сенатської площі? Усім слов'янам треба стати спільно. – Він очікувально поглядав на стурбоване, пойняте тривогою обличчя Костомарова. Шевченко ішов попереду, ніби й не вслухаючись у розмови, які точилися вельми часто.

      …вони втрьох ідуть понад кручами в бік Печерської лаври:…елегантний, підтянутий Микола Гулак; довговолосий, кострубатий… Микола Костомаров і Тарас Шевченко… безвусий, з бакенбардами, граційний і веселий.

      – Єднатися з поляками для збройної боротьби? – підвів нарешті голову Костомаров, у очах його тінилися нерозуміння і подив. – Ні, брате. Надто довго ми тузалися з ляхами… Не вірю я в ту єдність.

      Шевченко зупинився, повернувся, проникливо глянув на Костомарова.

      – А ти хотів би будувати новий дім слов'янськими руками, – сказав, – і щоби поляки про це не знали? То з ким же в чортового батька будуватимеш, як не з сусідами?

      – Ти забув, Тарасе, скільки між ляхами й українцями пролито крові.

      – Говори з ним – запалювався Шевченко. – Бились, доки було за що. А тепер і їх, і нас одна царська рука по голівці гладить. Пора вже й схаменутися.

      – Усе залежить від згоди й охоти поляків. Я вже сказав – єдиний наш рятунок у слов'янській федерації. Ти, напевне, маєш рацію, ляхи – теж слов'яни…

      – Ну ось, ти – за слов'янський союз, – мовив Тарас. – І я теж. Складемо статут, програму, присягу. А під яке берло станемо?

      – Я гадаю… Спочатку варто зібрати всіх слов'ян до одного товариства, хай розговоряться про свої потреби. І тільки згодом братися за діло, щоби під одним православним царем і в одній православній вірі всім єднатися. То де вже тут місце полякам, католикам? Ні, ні…

      – От тобі, бабо, й весілля! – спересердя ударив руками об поли сурдута Шевченко. – Ти, Миколо, хочеш, бачу, всіх слов'ян до попової хати навернути, най тобі біс. – І пішов швидко, не оглядаючись.

      Гулак і Костомаров наздогнали його неподалік Лаври. Далі йшли поволі, мовчки.

      – Ні, не так, Миколо, – заговорив нарешті Гулак. – Не під православним царем, а зовсім без нього. Республіка! А вона не пощадить ні вінценосця, ні його сатрапів…

      – Воістину, – мовив Тарас.

      Спускалися кручею до Лаври і біля входу в Близькі печери наткнулися на жебраків, що сиділи лахмітною купою обіч кам'яних східців. Забачивши трьох панів, жебраки завовтузилися, зачелготали й покотилися один поперед другого, виставляючи обрубки, рани, виразки і влаштовуючись – хто на верхніх східках, хто на середніх, решта – в самому низу. Був якийсь дивний порядок у цьому злагодженому розсіданні, ніби кожному давно було приписано, де можна жебрати: