Країна Ірредента. Злодії та Апостоли (збірник). Роман Іваничук

побратими в Україну. Я знав того Поета. А чи багато було в нас таких? А ні, одні покидали батьківщину з природного страху за своє життя, другі міняли наші злидні на чужинецький достаток, ще інші, ідейні, імітували боротьбу за незалежність по чужих задвірках і обіцяли полишеному народові переможний похід у Київ на білих конях… – мить помовчавши, я поставив Михайлові категоричне питання: – А хто, хто з наших політиків пішов на таку жертву, як той Поет-в'язень мордовського концтабору?»

      Не повертаючи до мене голови, Михайло вимовив несподівано дзвінко, здуваючи подихом полум'я в грубці, ніби хотів, щоб його слова вихопилися з намету й пролунали над київським Майданом:

      «А був, був такий: командир УПА, генерал-хорунжий Роман Шухевич!»

      Розділ восьмий

      Лицарі «Залізної остроги»

      (Із Михайловых записок)

      Хтось там скептично бурчить: українці вміють тільки гарно співати! А я кажу: якби не героїчні ораторії, як-от «Слово о полку», що їх виконували бродячі гусельники за княжих часів, не веселі співанки скоморохів-баїшників, не думи та невольничі плачі козацьких кобзарів, якби не стрілецька музична бравада та бойові упівські марші – чи не заниділи б ми в духовній глухомані, позабуті, нечутні й світові нецікаві, а чи без пісень можливі були наші перемоги і фізична витривалість після програних битв? Та ніколи!

      А ця пісня, яка лунала вечорами над Волгою, підтримувала в бойовій формі дистрофіків у Дубовському таборі полонених австріяків, не давала зневіритися, впасти, скоритися, занидіти: певне ж, завдяки їй понад тисячу колишніх усусусів вирвалися з острова смерті, допали до Києва, й понеслася вона над Подолом із плацу Духовної семінарії, що на Вознесенському спуску:

      Не сміє бути в нас страху

      Ні жодної тривоги!

      Чому – бо ми є лицарі грізні

      «Залізної остроги!»

      Це почесне звання привласнили собі усусуси 1916 року після битви з москалями на горі Лисоня, що виросла над бережанськими рівнинами із глибоких каньйонів Золотої Липи та її притоки Ценівки; тут більше ніж півроку пролягала бойова лінія між австрійським і російським військами, тут сотні усусусів потрапили в полон і понесли славний титул і голосну пісню на далекі приволзькі степи, з нею вони вернулися в Україну в складі Першого куреня Січових Стрільців під командою полковника Євгена Коновальця.

      Й залунав над дніпровськими кручами молодечий спів:

      І до дівочих ніжних серць

      Ми знаєм всі дороги!

      Чому – бо ми є лицарі грізні

      «Залізної остроги»!

      Січові Стрільці добували зброю в спорожнілих царських казармах у Дарниці, Святошині й на Подолі: за місяць або й менше Курінь СС складався вже з двох піхотних сотень, сотні скорострільної й гарматної батареї. Слідом за втікачами з Дубовки потягнулися до Києва східні українці із зліквідованих царських частин, вони були добре озброєні, а з Уралу й Туркестану прибували голодні й обдерті