Країна Ірредента. Злодії та Апостоли (збірник). Роман Іваничук

Читать онлайн.



Скачать книгу

відмовився від будь-якого компромісу з ворожою владою і двадцять останніх років совєтчини терпів безперервні цькування за свої історичні романи. Та він про те знав сам. Михайло вже не спав, крізь сутінок дивився на мене, а коли наші очі зустрілися, він сказав, ніби відчув, що я потребую в цю мить його доброго слова:

      «Не муч себе, брате. Ти гідно витримав випробування…»

      Михайло розпалював буржуйку, а Майдан поволі заповнювався людьми, гомонів, клекотів, і сказав мій приятель:

      «Сьогодні – пік. Станеться те, що задумано. Відбудеться облога будинку Ради Міністрів, Верховної Ради і резиденції продажного президента. А якою ціною обійдеться переворот, побачимо. Ти залишайся в наметі, а я вийду – мушу бути на Майдані».

      Я сам собі дивувався, що після цього Михайлового повідомлення ні крихти тривоги не добралося до мого серця: на Майдані незабаром збереться до мільйона люду, і ніхто не здолає народ! Там – наші громадяни, люди різних професій, станів і національностей, там звучать українська і російська мови, але всі єдині і всі однією мовою скандують: «Разом нас багато, нас не подолати!» І мені в цю мить згадалися колишні непримиренні і войовничі Михайлові інвективи на адресу північного сусіда. Я спитав його:

      «Ти й далі дотримуєшся донцовської радикальної доктрини?»

      «Я багато передумав, брате, – відказав Михайло. – У таборі були в'язні з усіх кінців імперії, і росіяни теж… Щоправда, досі ще ні один москаль, з яким я ділився шматком хліба, не привітав мене з Незалежністю України. А скільки говорили: «Настанет время, і ми подадім друг другу рукі, как равноправниє граждане – каждий своего государства». Ніхто мені цих слів досі ще не повторив. Але я відчуваю, що там, на Майдані, є вже чимало людей, готових до такої мови. Час – найкращий учитель…

      Бо скажи мені, брате, чи багато знайдеться росіян, які хотіли б покинути Україну й вернутися на свою батьківщину, яка не має визначених кордонів – є всюди і ніде… Тут їхня батьківщина, й за неї вони вийшли в ці дні боротися. Звичайно, не всі. Он тусується донецька шантрапа, готова вдертися на Майдан. Але де ти знайдеш ідеальну одностайність? Квіти й терни ростуть на одному й тому ж клаптикові землі».

      «Це правда, – сказав я. – Але що мене вразило вчора, коли я йшов до тебе: абсолютна чистота на Майдані, люди, незважаючи на те, що прийшли на протесту акцію, – добрі, лагідні й комунікабельні; я не бачив п'яних, я бачив закоханих: ти уявляєш собі – кушпелить сніг, а якась пара накрилася прапором і цілуються вони там, думаючи, що ніхто їх не бачить. Ну а терни поміж квітами – вони є всюди, і серед наших суперпатріотів чимало теж… Якось я бачив по телевізору: нинішній поки що президент покладає перев'язаний жовто-синьою стрічкою букет квітів до пам'ятника Шевченка, а непогамовний молодик ту стрічку зриває і топче ногами – тільки тому, що пов'язав нею квіти його ворог…»

      «Такий патріот, – спохмурився Михайло, – може потоптати і хрест, і Україну… Я добре знаю того молодика».

      «Хто ж він?»

      «Ти