Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник). Роман Іваничук

Каліграфе, Каліграфе, – зітхнув кушнір і спересердя вдарив кулаком об кулак. – Чи ж то люд наш став уже таким під'яремним бидлом, що ніколи не спроможеться повернути собі відібране?

      – Сліз людям ніхто не поверне…

      Мартин повторював свою проповідь десь у сусідньому дворі, і вже не смішила вона Галайду.

      – Чого це так Івашко узявся за того Давидовича? – думав уголос кушнір. – Сам же по-божому з людьми, тож хіба не бачить: суддя, щоб обігнати в багатстві самого старосту, панщину на своїх угіддях подвоїв, чинш потроїв, землі скуповує по всій Волині і Подолії, а Івашко йому доньку – таку квітку… Таж до Юда православний, він і свата свого продасть, єже йому хто заплатить добре.

      – А може, Івашко тебе боїться…

      – Мене?!

      – Черні боїться… Сам-то добрий і справедливий, зате псів лютих біля двору тримає. Щоб мав ким відігнати вас, коли забагато зажадаєте.

      – Ось воно що… Не дурний казав, де багатство, там прокляцтво. Але що він без нас зможе?

      Осташко кивнув Галайді головою, прощаючись, і попрямував до міських воріт.

      – А ти куди, Осташку? – окликнув Галайда.

      – До замку, – відказав Каліграф, не зупиняючись. – Там мені треба бути.

      – Кожен нині мусить стати на призначене йому Богом місце і твердо на ньому стояти, – промовив сам до себе Галайда.

      Стражники вже другий день відганяли від брами замку вродливу молодицю, що добивалася до самого пана державця. Вперта жінка наче й не чула погрозливих окриків, грізних облич озброєних людей ніби й не помічала, її можуть убити, розіп'ясти, заморити голодом у темниці, але тільки після того, як вона зустрінеться з боярином Івашком Рогатинським. Хай і не думають, що вона піде звідси: пройдуть вибранці, мости піднімуть, а тоді хто сюди добереться?

      На неї уже й не звертали уваги. Де ж бо то чувано – впустити жінку за ковану залізом дубову браму замку або ж викликати на забаганку якоїсь баби старосту, котрий з ранку до вечора й не присяде, зустрічає вибранців, готує їх у хоругви, приймає провізію і амуніцію, стежить за роботами біля валів, показує, де ставити намети, сам проводить екзерциції[27] з новобранцями.

      Осташко ішов дорогою, що стрімко спиналася над аркадами до замкової брами, і поглядав униз: у підніжжі гори стояли ряди білих наметів, біля валу форкали на прив'язі коні, а на майдані, що сягав аж до Бродівської брами, гарцювали комонники. Осташко мало не наткнувся на жінку, що сиділа на камені неподалік в'їзних воріт, схиливши на руку голову, і вельми здивувався, бо що могла робити тут жінка. Молодиця ж, побачивши Осташка, схопилася, обняла його за коліна, заблагала:

      – Каліграфе, ви письму і вшеляким мудростям учений і боярин до вас милостивий, просіть, хай випустить мого Микиту, бо не винен він, а що мені, молодій, робити без мужа, та поки я його діждуся, то й минуться червоні яблучка!..

      – Скажу, молодице, – скрушно похитав головою Осташко. – Обіцяю, що скажу… – І подався до брами.

      Постукав

27

Муштра.