Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник). Роман Іваничук

простягнув руку, та вже дукат упав у широку кишеню боярина. – Спасибі, пане славний! І не турбуйся, приїдемо на самісіньке Стрітення, а то ще й скоріше, бо ж ми де пиво п'ємо…

      – Замовкни, кутерного! – прикрикнув Арсен на хлопця і сам злякався свого крику. Що скаже товариство, коли він відмовиться від такого заробітку? Треба погодитися, треба раніш, до Стрітення, в Олесько прийти… – Боярине, – він наставив перед Івашка гуслі, – чому сховав дукат? Ми прийдемо до вашої милості й до дочки вашої милості, кинь дукат, щоб струни відізвалися!

      Івашко пильно глянув на Арсена, поволі сягнув у кишеню жупана і пожбурив дукат на гуслі. Загомоніли струни, і наче сама, бо й не водив гусляр пальцями, і губи його ніби й не розтулялися, – проталаніла пісня, якої скоморохи ніколи не співали:

      Кому повім печаль мою,

      Кого призову к риданію…

      – Хто там скиглить? – крикнули разом Свидригайло й Гольшанський. – Дайте їм вина або проженіть до ста бісів!

      Їх викрик заглушили дударі, і гусляр заскородив дрібної, хвацько підморгнув до вельмож:

      Я на бабі ніц не страчу,

      Продам бабу – куплю клячу.

      Кляча здохне, я облуплю,

      А за шкуру панну куплю!

      – Отак, отак! Грайте, музики, пийте, панове! – вигукував сп'янілий Свидригайло. – До ранку веселіться. Блазня, блазня покличте! Де мій Генне?

      – А навіщо мене кликати, коли я тут! – викотився з-під стола Вітовтів трефніс, перевертаючись через голову. Він вискочив на стільчик і, трусячи дзвіночками на ковпаку проголосив:

      – Я тут найбільший пан! Чому, чому? – тицяв пальцем на вельмож. – А тому, що король має одного блазня, а я вас усіх, мосціпани! Ви хочете сказати, що я ледащо? Тоді – хто ви, коли я так само їм, п'ю і домагаюся плати?

      Свидригайло схопився, крикнув:

      – Ти що, не був там, Генне?

      – Бу-у-в, бу-у-в! – заскиглив трефніс. – Яке нещастя: весілля без музик, старе збіжжя без мишей, Литва – без короля! Грай, гусляре, сумної, плач разом з нами! – Генне кинувся до Арсена, вхопився за його шию і повис на руках.

      Гусляр з огидою вивільнив себе од блазня.

      – Одвірний! – гукнув Свидригайло. – Виганяй усіх непотребних!

      У ту мить відчинилися двері, на порозі став споряджений лучник.

      – Князю Свидригайле, – доповів він. – Великий князь Вітовт велить тобі збиратися у дорогу.

      Блазень викотився з-під стола і вскочив на стільчик, трусячи дзвіночками на ковпаку.

      Розділ третій

      Осташко Каліграф

      Першими покинули Луцьк жебраки і скоморохи. Не до веселощів панам, коли вони збираються у дорогу, і не діждешся тоді від них подаянь. Вдома – у палацах і замках – музика до солодких гріхів спонукає, а ялмужна душу від них очищає; у гостях бенкет не обходиться без музик, щедрість же засвідчує про багатство вельможі. У дорозі треба жити стримано, бо найдрібніший гріш може стати в пригоді.

      За валом Арсен з братією набрели на жебрацьку юрбу. Відсахнулися убік музики,