Смерть Атея (збірник). Валентин Чемерис

на вітрі тріпотіли, манили його.

      – У-у… зміюка!!! – захоплено вигукнув Гелон. – Моєю будеш! Нікому тебе не віддам. Навіть батькові. Ти занадто щедра радість для старого діда. Він своє вже відлюбив, досить з нього!

      Наздогнав македонку (та вона, певно, і не втікала), схопив за талію, вирвав жінку з коня і кинув її на шию свого коня. Вона обхопила його за шию руками, і він ледве не задихнувся від пахощів молодого жіночого тіла.

      – Не віддам! Нікому тебе не віддам!!! – в якомусь збудженні вигукував він. – Моєю будеш. Царицею тебе зроблю.

      Вона сміялась, губами йому лоскочучи щоку.

      – А ти спершу сам царем стань…

      – Стану! Наперекір всьому стану! І ти будеш царицею скіфською.

      Вони зсунулись з коня і попадали в густу траву, а коні їхні помчали далі степом…

      Звідтоді македонка Фія почала таємно зустрічатися із старшим сином Атея. Майже щодня мчала на коні у степ, до її поїздок уже звикли в кочовищі і не звертали на них уваги. В умовлене місце, у вибалок приїздив і Гелон – без македонки він уже не міг і дня прожити. Зустрівшись, пускали коней пастися, а самі падали в густу траву… Коли, стомлені любов’ю, лежали в траві, Гелон посміхався, дивуючись своєму щастю. Майже піввіку прожив він, гадаючи, що так і треба жити, і тільки оце виявив, що є у світі щастя. Фія схилялася над ним, накручувала на палець кінчик його бороди, шепотіла:

      – Тобі… тільки тобі треба царем бути. Ти – спадкоємець скіфського трону…

      – Як предки покличуть батька, так і стану царем.

      – Доки батько піде у світ предків, життя твоє може й скінчитися, необачний царевичу!

      Як вона жагуче його обіймала! Терлася щокою об його щоку, шепотіла:

      – Квапся, бо Атей мене забере…

      Він стискував кулаки, темнів на виду:

      – Не віддам! Я тебе знайшов і нікому не віддам!

      – Цар і питати не буде, – розпалювала його гнів. – Атей сказав, що зробить мене своєю царицею, – це була неправда, Атей їй цього не обіцяв, але Гелон повірив. Звівся, руки тремтіли. За меч схопився.

      – Ось меч мій, він свідок, що не віддам тебе нікому!

      – Навіть самому Атею?

      – А що мені Атей? Навіть самому богу тебе не віддам. Клянусь бородою Папая. Батько віджив своє. І відлюбив. І відцарював. Досить з нього. У цих степах має початися мій час. Моє царство. І ти будеш моєю царицею!

      – Якби батько твій та довго не жив, ти б уже давно був царем, – зітхала Фія.

      Погляд Гелона темнів.

      Фія добавляла у вогонь хмизу.

      – Якщо ждати-чекати, доки старого царя заберуть до себе предки, чи й життя твого вистачить?

      Це розумів і сам Гелон, пора було діяти. Тільки ось як… Фія про що б не говорила з ним, а все навертала його до думки – пора. Допоки ждати… Гелон вже почав їй подобатись. Спершу Фія дивувалась своєму почуттю, не вірила йому, відганяла його… Старшого Атеєвого сина вона вибрала тільки тому, щоб за його допомогою внести розбрат в царську сім’ю, зробити Гелона противником царя, підштовхнути сина до сутички з батьком.