Смерть Атея (збірник). Валентин Чемерис

Читать онлайн.
Название Смерть Атея (збірник)
Автор произведения Валентин Чемерис
Жанр Историческая литература
Серия Історія України в романах
Издательство Историческая литература
Год выпуска 2008
isbn 978-966-03-4409-1



Скачать книгу

синочка, і зробить його Атей царем…

      – Старший в роду я!

      – Еге, македонська змія все зуміє по-своєму повернути. Вона старого царя зачарувала? Зачарувала. Вона така, що й засохлу вербу зачарує, і та зазеленіє. Кажуть, ночами царя обіймає. А старий і молодіє… Вона його ще й зіллям македонським напуває… Не переживеш ти його…

      Тріснула очеретина…

      «І справді не переживу, – думав Гелон в розпачі. – Мені майже піввіку, а батько наче вічний… Не інакше, як цар і справді третє життя розпочав…»

      Тріснула очеретина.

      Гелон сплюнув і взяв лук – тятиву натягнути. Лук, як і всі луки, тугий, і натягнути його не просто. Потрібне уміння. Гелон присів на праву, підняту ногу, притис до стегна нижній кінець лука, а тим часом ліва, витягнена нога лягла на нижнє плече лука. В праву руку Гелон взяв за петлю тятиву і, натягуючи її й одночасно згинаючи лівою рукою верхній кінець лука, із зусиллям зігнув його, підвів кінець до петлі, надів тятиву, що так і забриніла.

      Звівся.

      Лук сунув у горит, туди ж поклав з десяток щойно виготовлених стріл.

      – Коня! – крикнув, більше не звертаючи уваги на жону – набридла жона, ні почуттів до неї не мав, ні потягу. Ніби вона і не жінка. Батько он який старий, а й то молоду собі знайшов, а він…

      Підвели коня.

      – Подивлюся, що то за македонська змія, – сказав і в сідлі опинився, пустив коня вчвал…

      Ще не доїхав до кочовища Атея, аж навстріч вершник мчить. Зіркі очі Гелона здалеку запримітили: не скіф. Чужак. І чомусь без шароварів, голоногий. Гелон гмикнув – вершник без шароварів, то таки й справді смішно. Але відразу ж і зігнав з лиця посмішку. Ноги! Які ноги у вершника! І тут царевич збагнув: навстріч мчить не чоловік, а жінка. Не скіф’янка… Гелон насторожився. Стривай, стривай!.. Про вовка помовка, а вовк і тут… Роздивився. Вершниця в грецькому хітоні, рожевому й короткому, ось чому голі ноги… Загледівши стегна вершниці, Гелон засовався у сідлі. Ще пильніше придивився. На вершниці македонський шолом з гребенем, червоний шкіряний панцир, обшитий по краях білою замшею. Поверх панцира плащ крилами за спиною у вершниці має. На стегні висить короткий меч. Чи не та це македонська змія, що батька причарувала?

      А напевне ж вона. Гасає у скіфських степах, як у себе вдома. Ну, постривай, чужачко!..

      Оглянувся, навколо ні душі. Але все ж в кочовищі можуть загледіти. Заманити б чужачку подалі в степ, а там… Шукай вітра в полі. Вовки й кості розтягнуть… Порівнявшись, Гелон притримав коня, вершниця – теж. Глянула – затремтів Гелон. Оце жінка! Очі чорні, блискучі, брови вузькі, як намальовані, смаглява. Білі зуби показує. Життя у ній так і нуртує… А в очах, що в її очах! Згадав Гелон своїх жінок, аж похнюпився. З ким він живе? Тільки що й називаються жінками. Товсті, жиром позапливали, вуграсті, м’ясисті лиця, ліниві та неповороткі. Як трухляві сирі дрова, котрі не горять, а чадять тільки. Нудно з ними, сіро. А це жінка. З такою б пожити, таку б затиснути в обіймах… А так – вік проживе і не знатиме, що таке справжня жінка. А скільки вже в нього того віку лишилося…

      – Ти хто… такий? – не зовсім чітко