Ольвія. Валентин Чемерис

надія повернутися до рідної домівки. Немає їй назад вороття. Що скіфи беруть, те тримають міцно і ніколи його не повертають.

      Ось так, батьку! Зміцнюй свої стосунки із кочовиками, зміцнюй на горі рідної дочки.

      Розділ третій

      Де ти, мій вірний Геракле?..

      У хвилини туги з'являвся він.

      Бачила Ясона сяючого, з ніжною блакиттю в гарних очах. Так і не зійшлися їхні дороги… Ясон, Ясон, ясне сонечко…

      Батько мене, по суті, продав, рідне місто й пальцем не ворухнуло, щоб мене порятувати, навпаки, раділи городяни, що відкупилися од кочовиків мною… Один ти в мене лишився, Ясоне, лишився далеко звідси, за Гостинним морем, в незнаних Афінах. Але жоден скіф, навіть уся їхня орда, не заборонить мені думати про тебе, хлопчику. Хоч ти й далеко, але ти поруч, не за морями, не за горами, не за степами, а поруч… Бачу твої блакитні очі, думаю про тебе, згадую… А згадувати минуле – то єдине, що зостається мені робити у цій кибитці…

      Пригадувала, крізь сльози пригадувала…

      У дитячі роки Ясон був великим фантазером і мрійником. Все любив вигадувати страшні й чудернацькі історії та різні неймовірні пригоди, що буцімто з ним траплялися.

      Починав завжди так:

      – Потемніло одного разу сонце, з'явилося у наших краях страшне-престрашне страховисько… Ще зліше, як Горгона[8]. На Горгону глянеш – у каменюку перетворишся, а на нього зиркнеш – дим піде з тебе!

      – А що воно таке… страховисько?.. – вдаючи, що їй лячно, пошепки запитувала дівчина. – Та ще й страшне-престрашне?

      – Будь ласка, сиди і слухай уважно, – супився маленький оповідач і весь аж переповнювався значимістю того, що розказував. – Хіба ж невтямки? Замість волосся у нього змії, як у старої Мегери[9]. Страхо-овисько-о… З одним оком, як циклоп. Крила в нього отакезні. Як махне ними – буря гуде, сонце меркне, дерева лягають по землі, а на морі аж до неба хвилі здіймаються. От яке страховисько з'явилось одного разу в наших краях!

      Ольвії і весело, і ніби трішки аж страшно.

      – Ну й вигадник ти! І де таке страховисько взялося?

      Ясон думає мить, а тоді рішуче вигукує:

      – Коли ти дізнаєшся, що воно тебе викраде і на край світу в пазурах понесе, тоді буде не до сміху!

      – Ой, страшно! – сміється дівчина. – І хто ж мене порятує?

      – Н-ну… – мнеться Ясон і невиразно додає: – Один із славетних наших героїв.

      – Може, Геракл? Більше мене рятувати нікому.

      – Ну, Геракл уже всі свої подвиги здійснив.

      Дівчина весело дивиться на нього і сплескує руками.

      – Чи ж не ти, бува, хлопче? – А в самої очі так і сяють, так і сяють. – Більше нікому мене, нещасную, рятувати.

      Пом'явшись-повагавшись, Ясон скромно признається:

      – Ну… хоч би і я. А що? Он Ахіллу було тільки шість років, а він уже левів та вепрів убивав!

      – Так то ж Ахілл! – І дівчина стрибає на одній нозі перед розгубленим хлопцем. – То ж

8

Горгона – жіноче чудовисько, погляд якого всіх, хто дивився на неї, перетворювала в камінь (грец.).

9

Мегера – уособлення гніву і мстивості, зображувалась жахливою жінкою із зміями замість волосся (грец.).