Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу. Клайв Льюїс

споглядати такого славного ратника, як вельмишановний гном, а я підіграв би за супротивника.

      Тіквік зашарівся від похвали та ніяковості й напустив на себе суворий вигляд.

      – Ой, хлопці-хлопці, – по-батьківськи зітхнув він, – вам усе ігри та цяцьки, а мечі все-таки не іграшкові!

      – Байдуже! – сказав Едмунд. – Ви вже якось постарайтеся, якщо зачепите мене, то не дуже, а мені, либонь, і повіки вас не дістати…

      – Гм, а що? – спокусився гном. – Хай і так – покажу вам два-три прийомчики, але попереджаю: це вельми, вельми небезпечно!

      Два мечі зблиснули на сонці, неначе дві зірниці, а троє глядачів зіскочили з помосту, звільнивши місце для двобою. Що ж, цей герць заслуговував на куди більше глядачів, аніж ті, що часом їх ставлять на театральному кóні. У театрі ще хоч як там, можна з цікавістю спостерігати за поєдинком на шпагах, та й то, як стверджують фахівці, з подібним фехтуванням жоден лицедій, якого б хвацького дуелянта він не зображав, не пережив би навіть однієї-однісінької, найпершої дуелі. Стосовно ж часів давніших, то театральний поєдинок схожий на реальний двобій не більше, ніж іграшковий меч на справжній. У пішому бою, наприклад, дуже вдалий прийом – це удар по ногах, тому що ноги – одне з небагатьох місць, яке не захищає обладунок. І вже треба не ловити ґав, а швидко відійти чи підстрибнути. Тут гном мав безперечну перевагу, бо Едмунду доводилося вести бій зігнувшись, а зігнувшись не дуже й пострибаєш. І все ж гном не врахував одного: всього лише добу тому він здолав би Едмунда, що називається, однією лівою, але за ті двадцять чотири години, що Едмунд дихав чарівливим повітрям Нарнії, багато що змінилося. Хлопець і сам не зміг би пояснити, чому він діє так чи так, але зір його набув гостроти, руки – вправності, ноги – швидкості, а голова – ясності. Він знову став королем Едмундом. Протягом певного часу бійці кружляли, подеколи обмінюючись ударами і вигадуючи мить для вирішальної атаки, і Сьюзан (яка так і не звикла до того, що діялось) не витримала і гукнула: «Обережніше!» – і тут, так раптово, що ніхто, крім Пітера, й помітити не встиг, як це трапилось, Едмунд невловним рухом закрутив меча суперника і вирвав його з рук. Меч із дзеленьчанням ударився об каміння, а Тиквік ну стрибати на одному місці, трясти рукою й дмухати на пальці, зовсім як невмілий гравець у крикет, який замість кулі загилив ключкою по землі й дістав на горіхи.

      – Сподіваюся, що не забив вас, мій любий маленький друже? – уїдливо запитав Едмунд, відсапуючись і ховаючи меча в піхви.

      – Це, це, це… – обурювався гном, усе ще дмухаючи на пальці, – це просто нечесно! Це якийсь хитрючий прийом, якого я не знаю!

      – Авжеж-авжеж, – підтримав його обурення Пітер, – цілковито згоден із вами: якщо сильного рубаку і вдається знешкодити, то лише якимось неабияк хитрим прийомом, якого він, на щастя, не знає. Ну, але що вдієш, якщо все фехтування на цьому й побудоване! Зате в стрільбі з лука всі в рівних умовах. До речі, ви не хотіли б позмагатися з моєю сестрою?

      – Овва, а ви хитрун, – нарешті розкумекав