Відрубність Галичини. Іван Франко

і рамках конституції, але сі наміри правительства часто стрічають трудності, викликані браком вирозумілості або неясним поступуванням. А вказавши на засади, згідні з австрійською ідеєю державною, вірність тронові і державі, зазначив намісник, що «ті засади мусять бути не лише завсігди ясно висказувані, але ясно, щиро і з доброю вірою практиковані, і для того потрібно рішучо отрястися і увільнитися від усього того, що, як самі констатуєте, існує, а спиняє розвиток руської народності на основі чисто австрійській, – треба боротися з усіми, що допускаються в тім згляді якихось суперечностей або неясностей».

      «Задля чого ж заступник Корони вимагав від репрезентантів русинів ясності і щирості, з чого вони мали рішучо отрястися і увільнитися, з чим боротися? – З усім, що спиняє свобідний розвиток руської народності яко такої, з усім, що стає в суперечності або неясності до австрійської ідеї державної. Отсе відповідь заступника Корони. Кому ще не зовсім запаморочений розум, кого ще не чіпилася сліпота, сей добре тямить, що москвофільство, чи там кацапство безнастанно спиняло і спиняє свобідний розвиток руської народності, що москвофільство збивало і збиває русинів на манівці, зводить їх на політичну блуканину і ставить в суперечності з австрійською ідеєю державною.

      Се москвофільство снується, як червоне пасмо, від самого почину відродження руської народності в Австрії, з часів Маркіяна Шашкевича аж до наших днів». Далі переповідає автор препаровану по-свойому історію москвофільства в Галичині і, приписавши йому, а бодай «неясному поступуванню русинів» навіть такі факти, як ревізії у русинів-народовців та в читальнях «Просвіти», так далі пише: «Так звана «нова ера», розпочата гр. Баденім під впливом Корони, мала перевести «зміну системи» в користь русинів, але ся зміна мала наступити по сповненню наведених вгорі условій: «рішучо отрястися і увільнитися від всього того, що спиняє розвиток руської народності на основі австрійської ідеї».

      «Хто хоч трохи обзнакомлений з цілим апаратом адміністраційним в нашім краю, сей мусить признати, що така «зміна системи» не може бути переведена ані протягом року, ані двох, що на се треба трохи довшого часу. Напрям, в якім працював цілий апарат адміністраційний від п’ятдесятих до кінця вісімдесятих років, не може бути в однім році накручений на інший лад, і се виразно заявляв гр. Бадені репрезентантам русинів, звертав також їх бачність на трудності, які стрічає правительство задля браку вирозумілості (тут мав на думці шовіністів поміж поляками). Щоби устали покривдження руської мови і письма в урядах, щоби урядники вміли сю мову і письмо, а се не дасться перевести в одній хвилі; все ж таки не дасться заперечити, що намісник зробив у тім напрямі почини до змін в користь русинів.

      Відоме розпорядження гр. Голуховського29 щодо латинської азбуки було усунене розпорядженням, що власті адміністраційні мають уживати в письмах до руських сторін руської мови і письма. З намісництва, з дирекції пошт і скарбової і ради

29

Йдеться про спробу латинізувати український алфавіт. Головою «азбучної комісії» в травні 1859 р. було призначено польського графа, австрійського політичного діяча консервативного напряму, намісника Галичини А. Голуховського (1812—1875). Спроби законодавчим шляхом запровадити латинський алфавіт в українську писемність викликали протести української громадськості, що їх підтримали відомі славісти Ф. Міклошич і П. Шафарик. Це примусило реакційні кола відмовитися від спроби латинізувати український алфавіт.