Відрубність Галичини. Іван Франко

внески на користь угрів. При голосуванні до урядової партії пристали й галицькі селяни; внески Сераковського й Федоровича упали. Але цікаво, що Кобилиця був майже одинокий посол-селянин, який голосував прихильно до мадярів. Додати до того, що мадярська депутація, не допущена до сейму, була в готелі у Федоровича, дякуючи йому за його прихильність, і тут могла бачити також Кобилицю. Се, мабуть, було головною причиною того, що шляхетська опінія на Буковині почала бачити в Кобилиці прихильника мадярів і пізніше силкувалася на його діяльність у горах кинути клеймо державної зради через ділання в порозумінні з Кошутом і його емісаріями.

      Пізніші факти, а особливо жовтнева революція, яку Кобилиці разом з більшою частиною сейму (чехи заздалегідь зробили першу в Австрії сецесію) довелось перебути в обложенім, а потім бомбардованім Відні, мусили на вразливу уяву Кобилиці зробити величезне враження. Уперве він побачив, що то значить новочасна боротьба за народні права, як виглядає громадянська армія і якими силами розпоряджає реакція. Які думки будилися при тих сценах в душі колишнього гуцульського депутата, що бачив або чув, як путилівські гуцули клякали перед військом і як під лавками, де їх потім січено, пси хлептали їх кров? Федорович пізніше часто оповідав ось яку сцену: «Раз вечором я стояв на вежі астрономічної обсерваторії і водив очима за киданими на місто бомбами, за ракетами, що лускали в повітрі, та за величезними пожежами, що в різних частях міста розливалися, мов кроваві озера. В тій хвилі хтось злегка поклав мені руку на плече. Оглядаюсь, а за мною стоїть Кобилиця. Його подовгасте лице в рамці довгого до плечей волосся було осяяне кривавим блиском пожежі, в його очах меркотів якийсь дивний огонь, а на устах був усміх. Я запитав його, що він тут робить і чи не страшно йому дивитися на се все? Кобилиця ще раз усміхнувся і, махнувши рукою, мовив: «А що, панцю, як би ми таке в наших горах зробили!»

      «Я не зрозумів, – додавав Федорович, – що в нього на думці, – зрозумів аж пізніше, коли почув про його роботу».

      При кінці жовтня Відень збомбардований піддався Меттерніхові; сейм розпущено з тим, що за пару неділь має зібратися знов у Кромерижі, й посли роз’їхались. В часі облоги в Відні вони одержали й повинні були для безпеки все носити на собі бронзові медалі, які надто давали їм вільний прохід вулицями, що часто бували замкнені кордоном. У хвилі, коли посли виїздили з Відня, многі міста (прим., Львів у Галичині) були в стані облоги. Щоб уможливити послам вільний проїзд, уряд, крім звичайних паспортів, дав їм сертифікати з сеймовою печаткою, з описом особи і підтвердженням їх посольського характеру. Такий медаль і такий сертифікат одержав також Кобилиця, покидаючи сейм, щоб уже більше не вернутися до нього.

V

      Коли Кобилиця вернув з Відня в Плоску, до нього почали так само, як у 1846 р., сходитися гуцули, хто з новими жалями на панські кривди (такі скарги від Кобилиці впливали ще й до сейму в Кромерижі), а хто так із цікавості, щоб розпитати, що се таке сталося у Відні? Кобилиця розповідав, що знав, але цікаві гуцули позирали на великий блискучий медаль,