Місячний камінь. Уїлкі Коллінз

так тихо, що можна було б почути, як падає булавка. Гості (з поваги до пам’яті професора) сиділи всі мовчки. Я в цей час стояв позад місіс Тредголл, частуючи її чаркою рейнвейну. Вона схилила голову й промовила дуже тихим голосом:

      – Мого любимого чоловіка вже нема.

      На нещастя, містер Кенді не почув її слів і, нічогісінько не підозрюючи, продовжував через стіл ще голосніше і ввічливіше ніж раніш:

      – Можливо, професор не знає, що з карткою члена коледжа він може бувати там щодня, окрім неділі, від десятої до четвертої години?

      Місіс Тредголл ще нижче, до мереживного коміра, схилила голову і ще тихіше повторила врочисті слова:

      – Мого любимого чоловіка вже нема.

      Я моргав містерові Кенді через стіл. Міс Речел штовхала його в бік. Міледі кидала на нього багатозначні погляди. Зовсім даремно! Він вів далі з добродушністю, яку не можна було ніяк спинити:

      – Я був би вельми радий послати професорові мою картку, якщо повідомите його адресу.

      – Його адреса, сер, могила, – сказала місіс Тредголл, раптом втративши терпіння, і заговорила з такою силою й люттю, що аж задзвеніли чарки: – Професор помер десять років тому!

      – О великий Боже! – промовив містер Кенді.

      За винятком Цокотух, які зареготали, такий смуток охопив усе товариство, ніби всі ладні були піти слідом за професором і, подібно до нього, волати з могили.

      Але досить про містера Кенді. Решта гостей поводилась так само непристойно, як і лікар. Коли їм слід було говорити, вони мовчали, а коли починали розмову, то все невлад. Містер Годфрі, звичайно такий красномовний на трибуні, зовсім не хотів проявляти себе в приватному товаристві. Чи він був сердитий, чи засоромлений після своєї поразки в квітнику – не можу сказати. Він приберіг всю свою красномовність для ушей дами, що сиділа поруч з ним. Вона була членом його комітету, релігійна, з чудовою оголеною шиєю і великою пристрастю до шампанського – вона любила сухе вино і, розумієте, в дуже великій кількості. Я стояв за їхньою спиною біля буфета і можу засвідчити, що товариство втратило дуже повчальну розмову, що відбувалась між містером Годфрі та його сусідкою і яку мені вдалося почути, відкорковуючи пляшки, розрізаючи баранину тощо. Що саме говорили вони про свої благодійні справи, я не чув. Та коли почав прислухатися до них, вони вже давно перестали говорити про жінок, що розроджуються, і про жінок, що їх треба було врятувати, і перейшли до більш серйозних предметів. Релігія, як я зрозумів зі слів містера Годфрі, означає любов. А любов означає релігію. Земля – це небо, трохи постаріле. А небо – це земля, дещо обновлена. На землі живуть дуже непорядні люди; але зате на небі всі жінки будуть членами великого комітету, де ніхто ніколи не сваритиметься, а чоловіки служитимуть їм, як янголи Богові. Чудово! Чудово! Але чому ж містер Годфрі не розповів про все це присутнім?

      Ви, можливо, гадаєте, що містер Френклін постарався розворушити товариство і зробити вечір приємним?

      Нічого подібного! Він цілком заспокоївся