Помститися iмператору. Тимур Литовченко

вичавив:

      – Звідкіля Ваша милість знають, що я хотів…

      Наступне слово «спитати» Пауль прошепотів після короткої паузи, але речення так і не закінчив. Ще б пак: було очевидно, що граф вважає його невимовлене питання просто ідіотичним! Справді, тільки повний бовдур не скористався би такою чудовою нагодою – бодай трішечки побазікати із самим Великим Магістром таємної ложі в момент нетривалого перепочинку… Та тут будь-хто не впустив би шансу!..

      – Ну що ж, слухаю тебе уважно, хробачок.

      Безтурботний спокій, у якому перебував граф, миттю поглинув усю занепокоєність Пауля, немов товстелезний мур поглинає несамовиту енергію кулі, що врізалась у нього. Юнак одразу позабув, про що хотів спитати Магістра декілька хвилин тому: ясна річ, з точки зору особистості такого масштабу всі проблеми найменшого з менших учнів видаються просто смішними й аніскілечки не вартими уваги!.. Про що ж тоді розмовляти?!

      – Кажи, – між тим наполягав Магістр владно, беззаперечним тоном.

      І ледь розтуливши умить пошерхлі губи, Пауль насилу вичавив:

      – Хто Ви такий?..

      Так, це було абсолютно не те, про що юнак хотів би говорити з Великим Магістром. До того ж, запитання видавалося вкрай безтактним. Пауль не здивувався б, якщо розлючений принц одразу спопелив би його, жалюгідного та ще й безсоромно-наглого юнака, яскравою блискавкою, зведеною з небес силою надлюдського знання, тому інстинктивно втягнув голову у плечі й схилився якнайнижче. Та секунди минали за секундами, вишиковувались у хвилини, проте нічого страшного не відбувалося.

      Нарешті Пауль насмілився підняти очі на графа. І з величезним здивуванням побачив, що той… всміхається?! Так, саме так! Схоже, Великий Магістр анітрохи не образився на найнахабнішого учня своїх учнів, а навпаки – зрадів такому запитанню!

      – Ваша милосте… ну-у-у, справді… про Вашу милість таке пліткують…

      Але пристойність і дисципліна зрештою перемогли, тож Пауль замовк.

      – І що саме пліткують, цікаво знати?

      Жодна зморшка не проборознила гладеньке обличчя, сірі з прозеленню очі Великого Магістра сховалися за майже зімкненими повіками.

      – Повторюю, маленький мій хробачок: кажи, не бійся.

      Голос був лагідним.

      – Не бійся!..

      І Пауль здався на милість старшого:

      – Та різне кажуть, Ваша милосте. Одні стверджують, нібито Ваша милість – граф. Але граф не від самого народження… А титул…

      Юнак зробив паузу і перевірив, як реагує на його слова Великий Магістр.

      – Графський титул я купив разом з маєтком, це відомо усій Європі.

      – Не про титул мова, – поквапився уточнити Пауль.

      – Розумію. Далі.

      – Тільки не гнівайтесь, Ваша милосте…

      – Ти ж бачиш, я абсолютно спокійний.

      – Бачу, – і Пауль ризикнув продовжити: – Так от, інші подейкують, буцімто Ваша милість не те що ніякий не граф… Ну, не те що Ваша милість купили титул…

      – Я розумію, розумію, – заспокоїв юнака Великий Магістр.

      – Так