Зачарована Десна (збірник). Олександр Довженко

технології нашої перемоги, нехай пробачать мені мої сучасники, хоча я і знаю, і відчуваю цілком все велике значення нашої важкої, кривавої і дорогої перемоги. Мені трудно буде радуватися перемозі. У мене так же не вистачить сил, як не вистачило їх після закінчення фільму вже ні на що. Образ нещасної моєї України, на полях, і на костях, і на сльозах і крові якої буде здобута перемога, заслонив уже в моїй душі все. З ним я і закінчу своє життя. А на переможному бенкеті, десь в кінці другого столу, я тільки тихо всміхнуся і благословлю живих нужденних небораків. А світ нехай собі радіє.

      8/VI [19]42

      Написати нарис про Київ в минулому і про нинішній зруйнований Київ-невільник.

      Написати оповідання «У ярмі». Про колгоспників наших, що орють один одним землю старими плугами та згадують волю і колгосп.

      Написати нарис про жінку, що її повезли до Німеччини. Написати обов'язково про невільників, про продаж, про работоргівлю слов'янами. Про сучасну трагедію українського народу. Умовна назва «Невільники».

      – Дак він од труднощів житейських та од роботи в партію сховався. (Про Гусака.)

      8/VI[19]42

      Є члени партії, що закінчили інститути професури. Філософи, ерудити, гарні люде. Закохані в марксизм, працюють на секретарських посадах, на посадах помічників великих людей. Абсолютно позбавлені почуття реальності, знання живих простих людей, взаємин, труднощів. Не можуть і не вміють слухати, вислуховувати, перебивають вас, можуть тільки самі говорити і тільки про хороше. Образ гарний для п'єси. Для роману. Реальність їхня надумана цілковито. Вона складається з давненних спогадів про село і про батьків плюс ідеалізована дійсність програмних постанов, припечатаних сільськогосподарською виставкою. Все добре, все прекрасно. Блакитні персонажі історії. Народу не знають і не відчувають. Народ безсмертний, заможний, щасливий. Не треба нічого невеселого, сумного. Сентиментальні. Тапочками звуться.

      8/VI [19] 42

      Написати сцену, як люди ідуть на смерть. Як ідуть на смерть троє невідомих матросів. Вони напівголі, обв'язані гранатами, зараз ляжуть під танки ворожі.

      Написати, як поранені артилеристи подають у дуло гармати останні снаряди ногами. Описати останні шість хвилин їхнього життя серед трупів, перед неминучою смертю, уже, власне, по той бік життя. Вони почували, що вже загинули. Вони почували себе вже по той бік життя. Описати оцей момент особливо.

      Описати хлопців, як їх привели вішати. Як пробували німці вірьовки. Як лізли вони на ослін і просовували голови в петлі. Як у них з натовпу просили сказати що-небудь перед смертю, а хлопець ніяк не міг урозуміти, що він умирає. Слова (нрзб) неначе вигуки передсмертні, переляк, що сковує людину, робить її мертвою раніше, ще коли вона стоїть.

      8/VI[19]42

      В оповіданні «Незабутнє» написати, як друга дівчина у неволі онімечилась. Як страшно лаяла вона наших, що кинули її, не захистили, що обдурили її, не навчили батьківщині.

      «Нас же не вчили батьківщині. Нас вчили класам. А тут же теж робочі».

      Як