Мисливські усмішки (збірник). Остап Вишня

підштаники, відкидається набік веселенький картузик-кепочка, а натомість розтягається на кулаках сумовито-серйозна капелюха…

      Коли в качачому полюванні більшу вагу мали помідори й огірки, то тут їх заміняють сало й ковбаса.

      Незмінною залишається стопка.

      При полюванні на качки стопка, як ми знаємо, береться, щоб вихлюпувати воду з човна, а при полюванні на зайця з неї, при певному досвіді, дуже добре оглядати обрій; коли дивитись крізь дно, – місцевість рельєфнішає.

      Всі вищейменовані тверді, плинні й газуваті речі розкладаються в певному порядку на канапі, ви ходите й усе кілька разів перераховуєте, перевіряючи, чи нічого не забули:

      – Штани, значить є! Чоботи є!.. Онучі, значить, є!.. Набої є!.. Сало й ковбаса є!.. Гм-гм… є… Чи не мало буде?

      – Досить, досить! – поспішає посемейство…

      – А де ж стопка?

      – Та ось, за рюкзаком!

      – Поклади в рюкзака, а то закотиться. Ну, все, здається. Так я краще зарані виїду, щоб не спізнитись на поїзд.

      Ви швиденько одягаєтесь, вкладаєте все в рюкзак.

      – Ну, бувайте, здорові! Не сумуйте. Деньків за два-три я буду!

      – А рушницю ти взяв?

      – Ай справді, де ж це вона?

      – Та я стола нею підперла, бо ніжка поламалась…

      – Та хіба ж можна рушницею?!

      – А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь із неї… А то ж…

      – Ну, годі, годі! Бувай здорова. Поспитай у Катерини Миколаївни, як зайця салом шпигувати, а то ж потім зіпсуєш… Та купи сала не менш як на трьох зайців.

      – На трьох?

      – Ну, купуй на п’ять! Я більше як п’ять не стрілятиму.

      Поїхали…

      II

      Полюють зайців в основному трьома способами: з підйому, з-під собак-гончаків і на засідах.

      З підйому можна полювати одному й колективом.

      Ідеш собі один чи ріллею, чи озиминою, чи бур’янами і «витоптуєш» зайця, який, як відомо, вдень лежить і відпочиває… Ви підходите до його лігвочка, заєць і вискакує…

      Коли полюєте компанією, тобто колективом, краще йти так званим «котлом», такою ніби дугою, щоб фланги були спереду від центра. Заєць як вискочить, приміром, в центрі, то вже йому, інакше як на сковорідку, бігти нема куди.

      – Як же краще, – спитаєте, – полювати: одному чи колективом?

      Майже однаково.

      Коли йдете один, то один промазуєте, коли йдете колективом, то промазуєте колективом.

      Дуже цікаво полювати зайців з собаками-гончаками.

      Коли такі собаки є, їх пускають у лісок чи в байрак, вони біжать, підіймають зайця і «голосом» його гонять.

      Ви стаєте на путі, де має бігти заєць, і мажете по ньому на тій путі.

      Та краса заячих ловів з гончаками не тільки у вашому промахові…

      Ви уявляєте собі, коли ціла зграя гончаків іде слідом за зайцем, ніби якийсь оригінальний, ні в якій філармонії не бачений і нечуваний, оркестр. Заливається флейта, трубить з переливами трубач, рявкає бас, гуде баритон…

      «Скільки жару, скільки страсті в голосах…»

      Ех, якби в наших оркестрах з такою пристрастю грали оркестранти, – які б були симфонії!

      Стоїш,