Варан. Марина и Сергей Дяченко

застигнув на порозі на кілька годин – до світання…

      – Гей, – гукнув вартівник од дверей. – Хлопче! Іди…

      І Варан пішов.

      Урядник сидів за низьким столом, клишоногим – але, безсумнівно, дерев'яним. Урядник здавався втомленим; очі його запалились і недобре блищали. Свічки в ставниках згоріли більш як наполовину.

      – Грабіж? – спитав утомлено.

      Варан мовчав.

      – Імення? – сказав урядник, дратуючись.

      – Варан…

      Урядник побіжно проглянув розкладені на столі мушлі. Вибрав одну; надів окуляри – не темні, як у піддонців, а зі світлими скляними лінзами. Зморщився, розбираючи чужі, напевно, записи.

      – Шуузна-що таке, – сказав, раптово забувши про втому. – Ні, це Шуузна-що таке!

      І повернувся до вартового на дверях, та ще й так різко, що ледь не скинув на підлогу ставник:

      – Поклич Слимака, хутко!

      – Його честь у такий час спить, – невпевнено припустив вартівник.

      – Підніми його! – підняв голос урядник. – Що він думає – з цією справою можна зволікати до світанку?!

      До світанку, подумав Варан, і в нього ослабли коліна.

* * *

      «Цим доводжу до його світлості Князя Кругл оіклівського, що п'ятдесят другого дня сезону триста п'ятнадцятого від возведения Імперії нешляхетний горні Тирк, що належить до цеху ювелірів острова Кругле Ікло, дістав сто реалів однією купюрою як сплату за намисто на п'ять синіх і п'ять білих камінців, причому платіж цей здійснив такий собі піддонець, громадянин того самого Круглого Ікла. Годину й п'ятнадцять хвилин по складанні угоди ювелір, наміряючись здійснити певні дрібні виплати, приніс купюру для обміну до Грошового Будинку. Службовець Будинку, нешляхетний горні Ребрик, з огляду на великий досвід, почувши недобре, поспішив пред'явити купюру на перевірку панові Імператорському магу Круглоіклівському. Пан Імператорський маг письмово засвідчив, що купюра на сто реалів – фальшива, виготовлена з досконалою майстерністю і на просте око достоту повторює справжню, а отже, становить загрозу для всіх чесних крамарів Круглого Ікла і підточує благоденство Імперії, про що він, пан Імператорський маг, поспішив повідомити особисто Імператорського головного скарбника. Піднята за тривогою, розшукова служба вашої світлості здійснила розслідування й швидко з'ясувала ім'я молодого піддонця, що купив намисто. Виявилось, що певний час до того його затримувано в справі про грабежі, але за поручительством батька й громади звільнено. З огляду на особливу важливість справи прошу вашу світлість узятися до особистої участі в ній.

З найвищим шануванням – суддя і розслідувач Верон-Біломідій (Слимак)».* * *

      – Я звелю покликати ката, – урядник потер долоні, – і тоді ти заговориш інакше, щеня! Хто дав тобі гроші?

      – Я знайшов їх у морі, – повторив Варан, дивлячись просто перед себе. – Я воджу відвідувачів… на змійсах…

      – Кого ти куди водиш, ми знаємо! Хто дав тобі гроші? Ти маєш останній шанс уникнути диби. Хто?

      – У мене є свідок, –