Мир хатам, війна палацам. Юрій Смолич

Читать онлайн.
Название Мир хатам, війна палацам
Автор произведения Юрій Смолич
Жанр Историческая литература
Серия Історія України в романах
Издательство Историческая литература
Год выпуска 2010
isbn 978-966-03-4231-6



Скачать книгу

його безперечно зростає. – І запросимо! Нехай знає, інтелігент, нашу робочу цивілізацію! От зараз удвох підемо і запросимо. На дорозі переймемо. Він саме в Олександрівську лікарню зараз поспіша…

      Максим затупцював, готовий зразу бігти, і таки справді побіг, бо саме в цей час грізна Марта, вперши руки в боки, наближалась до нього – сувора, неначе на розправу.

      Розправа і йшла. Хіба могла Марта дати згоду на те, щоб кров її, її рідна дочка, та пішла під безбожний вінець?

      Та меткий Максим вже був за ворітьми.

      – Іване! – гукав він аж з вулиці. – То я пішов присоглашати! А йди-но мерщій! Стільки діла: треба ж і прапора позичити, і людей обійти. Не барись: вже сонце високо!

      Харитон Києнко з досадою шваркнув кашкетом об землю:

      – Ат! Як до діла, то треба б по чарці і – на-гора! Як у нас на «Марії-біс», А то… починається антимонія!

      Ой у полі та овес рясний

      1

      А втім, зразу й виявилося, що обрядити весілля не так просто.

      Хоча найвідповідальніші етапи шлюбного обряду – сватання з колупанням печі та заручини з журливим дівич-вечором – і були вже втрачені безповоротно через нетерпеливість молодого покоління, одначе всі інші ланки з довгої процедури одруження ще можливо було виконати. А додержати процедури потрібно було неодмінно – в ім'я дальшого щасливого життя молодого подружжя.

      На цьому затялись, вірні традиціям дідів, Марта з Меланею при одностайній підтримці жіноцтва цілої вулиці.

      Попів – раз вони ставали в непримиренний конфлікт з принципами батьків, здобутими за п'ятнадцять літ відвідування потаємних соціал-демократичних гуртків, – нехай тимчасом і не треба: Меланя з Мартою поміж собою вирішили спокутувати гріх тим, що, коли вродиться мале, потай охрестити його в церкві. Але без рушників, гільця, короваю і танців навколо діжі, як це одвіку в народі повелося, – одруження, за категоричним свідченням усього жіноцтва з Рибальської, не могло бути визнане дійсним.

      Мужчини зробили були спробу опиратися і висунули пропозицію просто сідати до столу, тільки зліплені будуть вареники з сиром. Однак під несхитним натиском дружного жіноцтва примушені були здати позиції.

      Тим-то Данило – молодий, але на правах нареченого – був, як і належить нареченому, відряджений наймати музики та обійти сусідських парубків із запрошенням «на першу чарку», а також і до лаврської проскурниці пані Капітоліни – за тим, що в чарки наливають.

      Тосю – молоду, яка, проте, не виконала ще неодмінних обов'язків нареченої, – нагнали до хати збирати плече'ві рушники для сватів, білі хусточки для свекра та дружок, а для жениха – червону квітку до шапки. Виявилося, що пришиття червоної паперової квітки до шапки жениха руками самої нареченої конче потрібне, бо означає, що віддається дівчина не з примусу, а з власної волі й палкого кохання.

      Після того належно навчені були й Іван з Максимом. Йти по поважних сусідах, кланятися і запрошувати