Мир хатам, війна палацам. Юрій Смолич

Читать онлайн.
Название Мир хатам, війна палацам
Автор произведения Юрій Смолич
Жанр Историческая литература
Серия Історія України в романах
Издательство Историческая литература
Год выпуска 2010
isbn 978-966-03-4231-6



Скачать книгу

першу Раду робітничих депутатів міста Києва, палахкотівши аж п'ять днів державним штандартом Шулявської пролетарської республіки!

      Іван Бриль таки ступив ще крок, майже впритул до Наркиса, і що мав сили затопив простісінько в нахабну пику.

      Це був влучний удар. Хоч і який був лютий та розпалений Бриль, а цей удар він розрахував наперед точно: коли бити знизу вгору, кістка лусне, і не оберешся клопоту за каліцтво, а вдарити збоку – тільки дантистові заробіток: вправити звихнуту щелепу. Іван Антонович замолоду захоплювався модними в ті часи поміж молоддю джіу-джитсу та боксом. Проти такого удару встояти ніхто не міг.

      Та велетень Наркис тільки ляснув зубами і встояв на ногах. Щоб звалити його, треба бити буфером паровоза.

      Але спів урвався, гармошка полетіла геть, і Наркис заревів:

      – Ах ти ж… гегемонт! Та я тебе зараз…

      В цю мить на руці в Наркиса повис Данило. Фаркнувши, як пес на муху, Наркис тільки повів рукою, – і вдруге за перший день свого одруження вмившися кров'ю, Данило покотився долі, геть під кущі.

      – Ґвалт! – репетували жінки. – Смертовбивство! Рятуйте!

      – Максиме! – гукнув старий Бриль. – Разом!

      Але замість щуплого Колиберди на підмогу підскочив Харитон Києнко. Це ж таки він накликав сюди скаженого Нарциса і тепер мусив давати лад, хоч би й головою наклавши:

      – Ах ти ж босяцюро! Так ти наших бити! Ну, нехай я не буду Харитон…

      Він не докінчив і впав, як підрубаний.

      – Батьку! – гукав Данило, зводячися й втираючи кров. – Беріться з Харитоном ззаду, а я – спереду!

      Вони кинулись втрьох, та раптом їх стало четверо: з вулиці якраз з'явився якийсь дядько в брилі, з селянськими саквами через плече. Він зайшов повагом, непохвально похитав головою на бійку, тоді поклав сакви на землю, поплював на руки і кинувся спереду воднораз з Данилом.

      Приступ вчотирьох, нарешті, був щасливий. Особливо тому, що до чотирьох приєднався п'ятий: старий Колиберда. Ростом Максим сягав анархістові тільки до пояса і зразу ж хитро з цього скористався. Він ухопив Наркиса руками під коліна – і козарлюга нарешті повалився долі.

      Отут йому й був край. Писком його тицьнули в грядку, руки йому завернули за спину і миттю спутали Даниловим очкуром, а ноги спеленали дядьковим широким поясом.

      Тоді – під загальне схвалення – Максим власноручно спустив анархістові штани, а Іван взяв у руку різку з березового віника.

      Притому старий Бриль оголосив і умови екзекуції:

      – Пороти будемо, аж поки заприсягнеш, шаромижнику, що більше своєї паскудної пісні на Печерську не співатимеш… Лічи, Оксентію, скільки витримає, – ти у нас арифметик, за земелькою вболіваючи. А ти, Максиме, наготуй і собі замашної: зміниш мене, як впарюся, або як різка на лико посічеться…

      Дядько, названий Оксентієм, відразу ж взявся відраховувати – раз, два, три… Дядько Оксентій не був у дворі чужий. Був він братом Мелані Брилевої, уродженої Нечипорук, з села Бородянки, п'ятдесят верст за Києвом. А приїхав до міста дядько Оксентій