Мир хатам, війна палацам. Юрій Смолич

Слобожанщини – надходили численні повідомлення про самосильну розбудову культурного українського побуту. Не було на Україні повіту, де б не організувалися вже «просвіти» – з неодмінними співочими і театральними гуртками. По містах, а подекуди й по селах, самочинно – всупереч вказівкам Тимчасового уряду – самоукраїнізувалися школи й виникали «українські юнацькі спілки». Продуценти цукру – цього білого українського золота – утворили союз «Укрцукор» з емблемою: біла голова цукру на жовто-блакитному полі; українські цукрозаводчики особливо гаряче вітали Центральну Раду, сподіваючись на її батьківські турботи про потреби українських національних промисловців. Всеукраїнський собор церковнослужителів теж вітав, повідомляючи про вирішення перевести службу Божу з старослов'янської на живу українську мову і проголосити автокефалію православної церкви на Україні.

      – Маємо медовий місяць українства, панно Софіє, га? – Грушевський молодецьки підморгнув до секретарки, зняв пенсне і покрутив ним у повітрі, що було в нього ознакою особливо доброго гумору.

      Та найголовніше було попереду.

      З усіх фронтів війни, з військових залог по великих містах України, а також і з окремих частин у гарнізонах Петрограда, Москви, Риги, Саратова, Царицина, – надходили повідомлення про утворення «українських національних рад» – для керівництва самоорганізацією вояків-українців. Телеграми вимагали, щоб усіх солдатів та офіцерів-українців відкликати негайно з усіх фронтів на Україну для оборони національних інтересів українського народу.

      Софія Галечко поклала стосик депеш на стіл.

      – Прошу пана професора: ось депеші з війська!

      Все це було пречудово, і голова Центральної Ради весело поблискував очима, гортаючи картки депеш та мугикаючи під ніс:

      А ми тую червону калину підіймемо,

      А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо…

      – Дозволите, пане професоре, київські інформації?… Першотравнева демонстрація щойно ся скінчила. Демонстранти, в числі близько дев'ятдесят тисяч пройшли мимо Думи і рушили собі на околиці – задля завершення святкування по домівках.

      Ах, так! Сьогодні ж день Першого травня! Вперше на території колишньої Російської імперії це свято відзначається вільно, без козацьких нагаїв!.. Грушевський з презирством скривив губи. Перше травня було святом міжнародної солідарності трудящих, а професор вважав, що міжнародній солідарності повинно передувати ще здобуття солідарності національної, тобто – єднання всіх шарів однонаціонального населення, незалежно від соціального стану кожної людини зокрема.

      – Як же відбулася демонстрація? – обережно поцікавився він, уриваючи бадьоре наспівування. – Чи взяли в ньому участь українці? Чи не трапилось якогось ексцесу?

      Дійшла секретарка знала, чого передусім чекає шеф, і тому заспокійливо поінформувала:

      – Як пан професор того і жадали, жоден жовто-блакитний стяг не замайорів над