Побачити Алькор. Володимир Єшкілєв

залишеній яким-небудь пакетом з копченими сомиками, і його пересмикнуло.

      – Ваш директор справляє фундаментальне враження, – визначив представник клієнта.

      «Ще б пак!» – подумки погодився Лавр, але промовчав. Обговорювати шефа зі сторонніми він вважав моветоном. Peugeot тим часом зрушив з місця.

      – Поки ми доїдемо, Лавре Станіславовичу, вже буде вечір. Напевне, вам буде краще в нас заночувати.

      – Заночувати? – перепитав Лавр. На такий розвиток подій він не розраховував. – Іван Вагранович казав, що ви мене завезете додому.

      – Авжеж. Завтра.

      – Тоді я краще візьму свою «прімерку»[2] і поїду за вами.

      – Нащо?

      – Повернуся вночі на своїй, не буду вас напрягати.

      – Лавре Станіславовичу, якщо вам треба щось лишити або узяти вдома, ми можемо тепер до вас заїхати. Так само, якщо вам треба побачити когось із рідних, сказати їм, що не будете ночувати…

      – Чому ви не хочете, щоб я взяв свою машину?

      – Ми поки що воліємо зберегти розташування Храму в таємниці. За кілометрів двадцять-тридцять від нього я попрошу вас зав'язати очі і витягнути батарейку із сотового.

      – Що?

      – Не ображайтесь, Лавре Станіславовичу, – на обличчі Корецького знову з'явилася та посмішка, яку Лавр класифікував як нещиру. – Ми ж іще не почали тісно співпрацювати з вашим агентством. А якщо все буде добре, ці перестороги вже завтра стануть зайвими.

      «Ну й пасажир! – всередині у Лавра все кипіло і булькало. – Хоче мені очі в'язати, як шмарі на ментовському суботнику».

      Уголос він спитав:

      – Ви жартуєте?

      – Ні, не жартую. Ми так домовилися з Іваном Ваграновичем. Я сподіваюсь, при вас немає ніяких «жучків»?

      – Ви думаєте, що ми не зможемо в разі потреби знайти отой ваш Храм? Серйозно так думаєте?

      – У мене є інструкція мого керівництва, Лавре Станіславовичу. Ще раз вибачте.

      – Зав'язувати очі… – Лавр помотав головою. – Дев'ятнадцяте століття!

      – На жаль, у деяких аспектах ситуація за останні двісті років мало змінилася.

      – А в деяких інших аспектах, – Лавр зробив наголос на слові «інших», – ситуація дуже помінялась. Кардинально.

      – Можливо. Якщо хочете знати, особисто я був проти таких пересторог. Я інформований щодо можливостей сучасної техніки. Але, повірте мені, Лавре Станіславовичу, в деяких старомодних підходах є певна рація. Ми називаємо це «покрити Храм ззовні». Така у нас традиція безпеки. Традиція дуже давня і шанована.

      – Гаразд, – махнув рукою Лавр. – Покривайте собі, якщо ви вже все узгодили з шефом. Мені, я вам скажу, до клієнтських приколів не звикати. Ваші гроші – ваші правила.

      – От і добре, – підвів риску Корецький, повертаючи кермо. Peugeot виїхало на трасу і рушило, набираючи швидкість, на захід.

      Розділ 2

      Мармура ще вчилась у школі, коли татова помилка загасила сонце на чиновницькому небосхилі їхньої родини. Тоді тато мав казати доповідь

2

Nissan Primera.