Переяславська Рада. 1654. С. Швець

військовою та дипломатичною допомогою. Єрусалимському патріарху Паїсію, який їхав через Київ до Москви, доручили просити московського патріарха вплинути на царя, щоб той в інтересах православної віри допоміг Україні в її війні з католицькою Польщею. Необхідно було переконати царя не дотримуватися умов Поляновського мирного договору з Польщею 1634 року, що підтверджував Деулінське перемир'я 1619 року, за яким Москва віддала Речі Посполитій Смоленські, Чернігівські та Новгород-Сіверські землі.

      Разом із Паїсієм відрядили до Москви козацького полковника Силуяна Мужиловського. Він отримав докладну інструкцію, що містила кілька альтернативних пропозицій. Передбачалося, що Мужиловський буде ті тези викладати послідовно – згідно з рішеннями царя. Якщо цар погодиться на союз із Україною, то просити його вислати військо проти Польщі. Коли ж цар не захоче порушити договір, запропонувати йому зайняти московськими військами українські сіверські міста, визволені від поляків у ході боїв. Ці землі вже контролювалися козаками і не підлягали Речі Посполитій. Козацька армія таким чином забезпечувала б собі тили.

      Міг бути запропонований іще один варіант військових дій без відвертого розриву «мирного договору» – послати донських козаків в Україну. Щодо польського уряду, то можна буде вдатися до традиційного пояснення – донці вчинили так «самовільно, без царського указу». У разі ж коли цар узагалі відмовить Україні у військовій допомозі, то просити хоча б дипломатичної підтримки. Бажаний був би такий дипломатичний демарш щодо польського уряду: «Нехай Пани-Рада (тобто Сенат) на Військо Запорозьке не наступають і в православній вірі їм насилування не чинять, бо як вони й далі будуть чинити їм утиски у вірі, як перед тим, то царській величності за православних своїх одновірців не вступитися і не постоятися не можна».

      Цар не надав Україні ні військової, ні дипломатичної допомоги. Попри те що Москва мала велике бажання взяти реванш за нещодавно завдані їй Польщею поразки, вона з огляду на своє непевне тогочасне внутрішнє і міжнародне становище не наважилася розірвати договір, тому й зайняла очікувальну позицію. Утім, контактів з Богданом Хмельницьким не перервала. Із Москви в Україну було направлено посольство на чолі з Григорієм Унковським – для вивчення ситуації. Московське посольство перебувало в гетьманській резиденції – Чигирині з 13 березня по 22 травня. Взагалі за період з 1649-го до початку 1654 року в Україні побувало 13 посольств із Москви. Водночас з України також вирушали посольства до Москви.

      Богдан Хмельницький і далі намагався схилити Москву до війни з Польщею, на кожному етапі переговорів виступав із пропозицією: Москва надає військову допомогу Україні для протистояння польському наступу, а за це Україна приймає протекторат Московської держави. Після Зборівського договору з Польщею у 1619 році (на що Богдан Хмельницький змушений був піти внаслідок сепаратної угоди кримського хана з королем) гетьман активніше веде переговори щодо московської допомоги. Він вдається