Знамениті події історії України

Скачать книги из серии Знамениті події історії України


    Польсько-радянська війна 1919–1921 рр.

    Степан Борчук

    Польсько-радянська війна 1919–1921 років – один із тривалих етапів Громадянської війни в Росії. Це була боротьба новопосталих держав – радянських республік, Української і Білоруської Народної Республік, та Польщі – за незалежність і кордони, боротьба, тісно пов’язана з національно-визвольними рухами у сусідніх країнах. Український театр бойових дій став одним з основних у цій війні, результати якої у значній мірі вирішили долю українських земель майже на два десятиліття уперед. Ця книга має на меті пролити світло на витоки цієї війни, її перебіг та результати.

    Українські землі під польською владою. 1919–1939 роки

    Степан Борчук

    З 1919 р. українські землі склали майже третину всієї площі Польщі. Національні меншини, в тому числі 5,6 млн українців, також становили приблизно третину з 27 млн населення країни. Україна та українці стали для Польщі новим джерелом сировини і дешевої робочої сили, що й зумовило загострення зовнішніх і внутрішніх протиріч. Книга докладно описує політику польського уряду – суцільна полонізація, позбавлення прав на свою мову та культуру, стримування розвитку економіки – і відчайдушну боротьбу кращих синів України за збереження самобутності нації.

    Хрещення Русі

    Володимир Духопельников

    В історії Київської Русі 988 рік став визначальним. У цьому році великий князь Володимир Святославич хрестив киян. Він поклав початок подальшому і всеосяжному процесу християнізації всіх земель Русі. З прийняттям християнства також пов'язана поява слов'янського письма, богослужбових християнських книг, народження системи освіти; починає розвиватися архітектура, іконопис, література й духовна музика, тобто відбувається становлення традиційної культури Русі. З цього часу Київська Русь як рівноправний партнер входить в коло християнських держав Європи.

    Похід Сагайдачного на Москву. 1618

    Юрій Сорока

    1618 рік. Польський королевич Владислав Ваза здійснив спробу захопити московський престол. Не маючи для цього необхідних сил, поляки звернулися по допомогу до запорозьких козаків. За участь у військовій кампанії запорожці висунули низку умов. Польща погодилася з ними, й вже літом 1618 року двадцятитисячне козацьке військо вирушило у землі Московського царства. Очолив похід Петро Конашевич Сагайдачний, талановитий і успішний полководець. Козацькі загони вихорем пронеслися московськими землями, захоплюючи одне місто за одним, і на початку осені дісталися Москви. Але штурм столиці так і не відбувся, кампанія завершилася Деулинським перемир’ям. Сагайдачний із своїм військом прийшов у Київ, де його проголосили гетьманом.

    Чорна Рада. 1663

    Ю. В. Сорока

    XVII сторіччя. Кінець Хмельниччини. Україна зазнала чи не найтяжчих часів: тривала боротьба за вплив на неї між Річчю Посполитою і Московським царством, панував розбрат, запеклі суперечки серед козацької верхівки Війська Запорозького. Україна фактично розпалася на дві частини – Правобережну і Лівобережну. Остаточний розкол країни закріпила Чорна рада, яка відбулася у червні 1663 року в Ніжині і знаменувала початок занепаду Гетьманщини, держави, створеної Богданом Хмельницьким.

    Чигиринські походи. 1677–1678

    Ю. В. Сорока

    Походи турецької армії та її союзників на Правобережжя і до Чигирина, а також битви, які відбулися в межах тієї операції османського війська, дістали назву Чигиринських походів 1677–1678 років. У цій книжці нами, на основі історичних джерел та робіт українських і закордонних вчених, зроблена спроба висвітлити Чигиринські походи, що, злившись із сірою стрічкою української Руїни, протягом тривалого часу залишалися поза увагою української історичної науки й освітлювалися головним чином російськими вченими. Ці походи, безперечно, заслуговують на те, щоб згадка про них жила в народній пам’яті.

    Походи Богдана Хмельницького. 1648–1654

    Ю. В. Сорока

    Походи 1648 р. Богдана Хмельницького, та особливо його перемоги під Жовтими водами та Корсунем, створили умови для формування самостійної Української держави – Гетьманщини. Перемога під Зборовом примусила поляків підтвердити старовинні права українського козацтва і таким чином заклала підвалини української державності. Однак поразка під Берестечком і наступні тяжкі битви з польським коронним військом довели неможливість збереження Української держави тільки силами українців, що й призвело до рішення, яке було прийняте 8 січня 1654 року на Переяславській Раді, про підписання договору між Україною та Росією.

    Коліївщина. 1768

    Ю. В. Бєлочкіна

    Селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні під проводом Максима Залізняка та Івана Гонти, що отримало назву Коліївщина, стало найвищим злетом українського національно-визвольного руху в XVIII столітті. Колії (так називали повстанців) виступали не тільки проти феодального, національного та релігійного поневолення, їхньою головною метою було відновлення незалежної Української держави – Гетьманщини.

    Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596

    Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка (1591—1596 рр.) залишили яскравий слід в історії козацтва. Вони завершили перше сторіччя його розвитку й розпочали нове, XVII ст., яке цілком правомірно можна назвати козацьким сторіччям історії України. З кінця XV ст. (саме цього часу сягає перша згадка про козаків) козацтво перетворилося з дрібних ватаг степових авантюристів-одинаків на окреме військове угруповання, яке налічувало тисячі людей і мало власні, не залежні від держави, збройні сили. Війни кінця XVI ст. стали демонстрацією сил і можливостей козацтва, його все зростаючого військового, організаційного, політичного й соціального потенціалу. Вони поклали початок історії боротьби козацтва за свої права, і тому саме від них ведуть відлік усіх козацьких повстань і війн проти Польщі, які завершилися бурхливими подіями часів Хмельниччини.

    Вбивство Петлюри. 1926

    Д. В. Табачник

    Дослідження істориків Дмитра Табачника та Віктора Волкова присвячене одному з найбільш резонансних політичних замахів ХХ сторіччя – вбивству колишнього голови Директорії УНР Симона Петлюри. Воно досі викликає суперечки: чи був убивця головного отамана Шолом Шварцбард месником-одинаком, чи за ним стояли радянські спецслужби? Залучаючи велику кількість архівних документів, свідчень сучасників подій, праць зарубіжних та діаспорних істориків, автори ретельно аналізують різні версії щодо терористичного акту, судовий процес, який став одним із найвідоміших в історії права, а також безпосередньо пов’язане з ним питання про відповідальність петлюрівського уряду за масові єврейські погроми.