Загальний аналіз (збірник). Олександр Ірванець

мішок. А якщо він ще й повнуватий – а він запевно повнуватий!.. Ото назбирав товстун грошей та й відкрив харчевню для таких самих товстунів!.. Їжте, мовляв, мої бутерброди, поки «горячі»!.. Безнадійна, повна відсутність чуття мови! Та й чого іще від них чекати, від цих космополітичних, зрусифікованих киян?

      Онде вони сидять із пісними ранковими фізіономіями. Старші й молодші їдуть кожне у своїх справах: на роботу, по крамницях, до друзів. Ситі, вдоволені міщани! Читають свої київські газетки з кросвордами, ілюстровані журнальчики, звісно ж, російською – «Отдохні», «Ліза», «Viva!».

      О ні, диви-но! Симпатичне дівча в довгій джинсовій спідниці розгорнуло на колінах новий роман Соколенчука «Париж-Коломия». Яскрава обкладинка, портрет автора на останній сторінці. Гм!.. Михайло Соколенчук! Теж мені – лідер покоління… Федір Іванович пам’ятав Соколенчука ще молодим, із густою темною шевелюрою, учасником одного з семінарів творчої молоді. Тоді ще не Михайло, а просто Мишко писав вірші, а проза, яка й зробила його популярним, з’явилась набагато пізніше. Федір Іванович – тоді, ще просто Федір – Під час обговорення Соколенчукових поезій виступив різко й рішуче. Його щиро дратували ті діалектизми, чи, як він їх називав, «западенізми», що ними щедро пересипав свої твори його колега-одноліток з Коломиї – «фана», «брами», «сутерени».

      «Ми маємо писати простою мовою, щоб нас розуміла кожна доярка в селі! – Федір Іванович навіть пригадав, як він тоді суворо й серйозно дивився в насмішкувато примружені карі очі галичанина. – Тому й має бути “прапор”, “ворота”, “склепіння”! Складних, маловживаних слів потрібно уникати, якщо ми хочемо, щоб нас читали!»

      Соколенчук широко всміхнувся: «Тобто ти вважаєш, що слово “склепіння” твої доярки зрозуміють?»

      Федорові Івановичу зробилось тоді дуже прикро за доярок і дивно, що ніхто з учасників обговорення не захотів його підтримати.

      У подальші роки він час від часу дедалі частіше натрапляв на інтерв’ю Соколенчука в якихось зовсім не літературних журналах. Поряд із тими інтерв’ю зазвичай містилися й рецензії на нові твори коломийського прозаїка. Рецензії були розлогі та хвалебні, що теж не додавало симпатії до Соколенчука. Хвалькуваті фотознімки, які супроводжували ті публікації, також доводили: Соколенчук таки досяг успіху. Його перекладали іншими мовами. Запрошували на закордонні стипендії. Часом його обличчя з’являлося на телеекрані, коли в передачах ішлося про культуру, мову, літературу. Федір Іванович у такі моменти перемикав канал.

      Якось чи не на другому курсі син святкував свій день народження вдома. У вітальні зібралась весела студентська компанія, гримів магнітофон, панував святковий гамір. Письменник із дружиною вирішили дати молоді свободу й сходити того вечора в кіно. Уже зібравшись, одягнувшись у передпокої, іще раз вони зазирнули до молоді побажати всім добраніч. Одна з синових однокурсниць саме в цей час нахилилась до засклених дверей книжкової шафи, де поверх книжок Федір