Ця книжка є найповнішою на сьогодні збіркою віршів Підскарбія «Бу-Ба-Бу»: від текстів, яким уже близько трьох десятиліть, і до написаних в останні роки. Твори, зібрані під однією обкладинкою, яскраво характеризують особистість автора з різних боків. Тож вибагливий поціновувач поезії знайде тут і тонкі ліричні мініатюри, і закличну віршовану публіцистику, і гостру сатиру, що її вістря спрямоване в бік тих поодиноких недоліків, які ще почасти присутні в нашому житті. Поезія Ірванця може подобатися чи дратувати – але вона ніколи не залишить читача байдужим.
Книжку «Сатирикон-XXI», яка охопила основний масив прозового й поетичного доробку Олександра Ірванця 50-річнний поет, прозаїк, перекладач та есеїст подарував собі до ювілею. До збірки увійшли вже відомі читачеві два романи Олександра Ірванця: «Рівне/Ровно» та «Хвороба Лібенкрафта», оповідання, які раніше вийшли друком у книжці «Загальний аналіз», та вірші, що їх можна прочитати на сторінках збірки «Мій хрест». Окрім виданих раніше творів, книжка приваблює і новими творами: поемою «Білорусь» та оповіданням «Play the game». Відтак «Сатирикон-XXI» став своєрідним підсумком трьох десятиліть творчої діяльності автора.
Цей роман, завершений і вперше опублікований 2000 року, можна віднести до жанру «пророцтв», або, науковою мовою, антиутопій. Ще можна сказати, що автор передбачив одне з роздоріж, на якому ще зовсім недавно стояла наша країна – розділення України на Східну та Західну. Що насправді розділяє стіна, якщо її побудувати по живому тілу міста, країни? На що здатна людина, чиє дитинство й молодість залишились в недосяжності у кількох кілометрах поруч? Сашко Ірванець, який «побачив її, Стіну. Побачив її у своєму рідному місті» розповідає про це досить переконливо. Стає моторошно. Хочеться будь-що не допустити ситуаціїї, коли ти мусиш відповісти собі на питання: «Чим та ким я можу пожертвувати, а ким – ні?..»
«Іде-бреде Очамимря. Іде коли берегами, а коли й руслом Ріки, мілководдям, очеретами прибережними. Іде-бреде, довгим хвостом по воді хляпає. голодним позирком ліворуч-праворуч зирить: де зайця якого зауважить, інде ондатра з води вилізла погрітися – Поженеться, ухопить, гам – і нема! Жабою великою необережною також не гребує. Помітила понад берегом лисицю, кинулась було, та не здолала: замала іще з хижою звіриною битися. Ну, нічого, вона іще росте, вона ще виросте…»
«Було ще зовсім не пізно, десь трохи по четвертій, коли важке червоне сонце плавно сховалося за найближчою дев’ятиповерхівкою й із вікна шостої палати стало видно, як по рожево-сірому снігу туди й сюди снують люди в темному, переважно чорному й коричневому, вбранні. грудень щойно доходив своєї середини, день мав іще коротшати десь із тиждень-півтора, аби потім потроху, по маленькій світляній крапельці, розпочати зворотне зростання…»
«…Як тебе не любити, Києве мій! Ну, не любити можна по-всякому. Можна тихо і злісно, крадькома, як москаль який-небудь. А можна відверто, із розпачем, як ось я, наприклад, зараз. Тут і тепер. На задній лаві довжелезного тролейбуса-гармошки, де біля протилежного вікна куняє, задерши голову, конкретно п’яний або дуже перевтомлений чоловік, іще кілька спин пасажирів видніються попереду, у перспективі…»
«Гайнріх сидів у своїй кімнатці край вікна другого поверху й замислено дивився в далечінь над дахами. На столі перед ним стояла миска з картопляним салатом, викладеним на великий клапоть житнього хліба. Із одного боку хліб був надкушений, і відбиток гайнріхових зубів чітко вихилявся по хлібній плоті, пористій і м’якій…»
«З-за спини ліворуч, від річки віяв легкий прохолодний вітерець. Федір Іванович проминув котельну з невисокою темною трубою і прискорив крок. До платформи лишалося метрів зо двісті, а електричка мала ось-ось підійти. Під новими черевиками шурхотіла жорства, червонясте квітневе сонце над кількома дев’ятиповерхівками праворуч підбивалось дедалі вище…»
«Була п'ятниця, восьме травня. Западав ясний, погожий вечір, свіжий і зоряний. Марко з Яном сиділи під парасольками вуличного кафе, допиваючи вже по третій гальбі пива. Вони заприятелювали порівняно недавно – трохи понад рік тому, на засіданні літературної студії при редакції міської молодіжної газети…»
Оповідання і повість, що складають нову збірку «Загальний аналіз», написані протягом останнього десятиліття. Цвинтар, приміська електричка, підземелля Київського метрополітену, кручі над Дніпром – ось декорації, у яких відбувається дія. Велетенська ящірка Очамимря, що залюбки ковтає людей, львівський нічний сторож у музеї, до колекції якого потрапила Українська Ідея, медсестри та санітари психоневрологічного відділення лікарні, які мають безмежну владу над хворими, – це персонажі творів О. Ірванця, що фантасмагорично віддзеркалюють наш з вами реальний світ.