Врятуйте Бетмена. Андрей Кокотюха

ця розмова справді може далеко зайти, Черненко відступив на крок, замовк, вийшов із калюжі, і далі до школи вони дійшли, спілкуючись на підкреслено відсторонені теми.

      Зустрівши Максима, Денис зразу попередив його про образу Катерини. Той знизав плечима, хоча йому справді прикро було це почути. Адже він жодним чином не збирався образити її. Значить, не відчував за собою провини, а отже, не вважав за потрібне просити вибачення невідомо за що і миритися.

      3. Дванадцять супергероїв

      Виявляється, Катя Котовська марно часу не витрачала.

      В коридорі, на дошці оголошень, де зазвичай висіла мальована стінна газета, та на кожному поверсі вже були почеплені оголошення, набрані на комп’ютері й роздруковані на принтері. Текст об’яви закликав усіх охочих взяти участь у Балі супергероїв, який відбудеться двадцять п’ятого грудня в шкільному спортивному залі, де на той час уже стоятиме ялинка. Там же подавалися умови для учасників і, головне, зазначалося: на супергероїв, визнаних найкращими, чекають суперпризи – можливість знятися в справжньому кіно.

      – Оце так! – Денис ткнув пальцем у речення, де говорилося про обіцяні зйомки. – Це ж хто і коли встиг так швидко домовитися? Взагалі це якась лажа, мені так здається, старий. Знятися в кіно…

      – А ти хочеш? – байдуже запитав Максим.

      Все, що пов’язано з кіно та іншою, як говорив його тато, несправжньою культурою, було Біланові до лампочки. Він сприймав світ і все, що відбувається в ньому, не через побачене, а через написане. Коли – в інтернеті, частіше – в книжках. А взагалі він дуже любив нормальне живе спілкування, причому більше слухав і обдумував почуте, ніж говорив сам.

      – А то ти не хочеш! – стрепенувся Денис.

      – Якось не горю бажанням. Особливо якщо для цього треба перевдягтися в дурнуватий маскарадний костюм і вдавати з себе найсильнішого, який поглядом пропалює стіни. Давай, вперед! Запишися оно до Катьки у списочок, вона почне з тобою балакати, заодно і розкаже, що це за кіно таке.

      – Та ну тебе! – відмахнувся Черненко. – Мене оця тема, перевдягатися в яку-небудь суперкомаху, теж не дуже гріє. Та все одно цікаво, блін…

      – Спробую твою цікавість частково задовольнити, – зітхнув Максим. – Для Каті її вітчим – все ж таки не Плазун. І, думаю, все ж таки донька, нехай і прийомна, навіть для цього прихильника повзучих гадів таки щось означає. Тому він погодився допомогти їй із Супербалом. З цим ти згоден?

      – Ну… нехай так, – непевно протягнув Черненко.

      – Далі: пам’ятаєш, мій тато, коли наводив про Плазуна довідки, обмовився, що в того є якісь впливові знайомі в різних крутих колах. Згадав чи ні?

      – Було діло, – погодився Денис.

      – Тут починаються лише мої здогади. Ти можеш припустити, що в директора нашої школи, яка не найгірша, між іншим, у районі і в цілому – в Києві, можуть бути виходи або прямо, або через когось на тих, хто сьогодні займається кіном?

      – Від Плазуна всього можна чекати, – процідив крізь зуби Денис.

      – Ну от. На твоє запитання я, здається, відповів, –