Врятуйте Бетмена. Андрей Кокотюха

Людей-павуків, вони будуть змагатися між собою за звання кращої Людини-павука в нашій школі! Ось ти, Максиме, ким будеш?

      Білан і Черненко перезирнулися. Обоє, не змовляючись, знизали плечима. А тоді Максим відповів:

      – А хто тобі сказав, що я взагалі братиму в цьому участь? Я не супергерой і не захоплююсь ними. Мені все це нецікаво. Ні, мене там не буде.

      – І мене, – вставив Денис. – Цього ще бракувало – в павука перевдягатися! Та я на турніку підтягнуся більше і швидше за будь-якого твого супергероя!

      Посмішка сповзла з Катиного обличчя. Згасло сяйво в очах.

      2. Катя образилася

      Наступного дня, коли Денис, як завжди, зустрічав Оксану біля її під’їзду, щоб провести до школи, дівчина сказала:

      – Ти знаєш, що Катька на вас образилася?

      – О! – Черненко щиро здивувався. – А це ще чого?

      – Бо вона думала, що ви, найближчі друзі, першими підтримаєте її ідею Супербалу і першими запишетеся в список героїв.

      – Ага, – реготнув Денис. – Білан – Людина-павук, я – Людина-павук два, а ти – Людина-павук три. Точніше, павучиха.

      – Не смішно, – Оксана холодно глянула на хлопця.

      – Не смішно, це правда, – кивнув Черненко. – Навіть невесело. Якби можна було повеселитися від душі, я б першим записався. А так, подумай сама – ну невже ми з Біланом схожі на дебілів, які фанатіють від різних там суперменів?

      – Мало ми з тобою ходили в кіно про супергероїв? Хто мене на «Темного лицаря» тягав?

      Оксана мала на увазі фільм про нові пригоди Бетмена, на який Денис повів її влітку.

      – Хочеш сказати, тобі не сподобалося?

      – Нічого я не хочу сказати. Крім того, що ви обоє повелися, як двоє зануд. Ти, до речі, цілком міг би показати який-небудь силовий номер, спортсмен як-не-як. А Максимові я взагалі дивуюся: він, насправді, зобов’язаний підтримувати свою дівчину в усіх її починаннях!

      Якийсь час вони йшли мовчки.

      – Слухай, – сказав нарешті Денис. – Так Катька ж учора наче нічого не тойво, посиділа ще, попрощалася і пішла собі…

      – «Не тойво!» – передражнила його Оксана. – Прийшла додому і подзвонила мені невдовзі. Сказала, що дуже ображена і просила передати: говорити з вами не хоче.

      – Назавжди? – поцікавився Денис.

      – Що – назавжди? – не зрозуміла Оксана.

      – Ну, назавжди розмовляти перестане? Зовсім ніколи навіть «здоров» нам не скаже?

      Схоже, ані Оксана, ані Катя, приймаючи таке тверде рішення, навіть не задумувалися над подібними питаннями.

      – Не знаю, – дівчина знизала плечима.

      – Між іншим, ти ось все «ви, з вами»… А чому не «ми»? Про себе чого не говориш? Чи на тебе гнів Каті не поширюється?

      Оксана відповіла не відразу.

      – По-перше, – мовила вона нарешті, – ми з Катериною подруги, в одному класі вчимося, навіть за однією партою тепер сидимо. Було б нерозумно з її боку не розмовляти зі мною. По-друге, стосунки між дівчатами в певних моментах інакші, ніж між дівчатами і