Різдвяний сюрприз. Андрей Курков

Де ж ми шукатимемо її бойфренда?

      А, втім, навіщо мені її бойфренд? Досить побачитися з жінкою, яка змусила мене відчути різницю. Ні, зовні вона просто красива і витончена. Різниця між нею та іншими красивими молодими не зовнішня. Вона в чомусь іншому. У темпераменті, в непередбачуваності, в якійсь глибоко всередині захованій бісівщині.

      – Бач, устиг! – дивується вона, зустрічаючи мене на порозі.

      – Намагався.

      Вона вже в чобітках і джинсах, у темно-синьому светрі. Моторно просовує руки в рукава короткої коричневої дублянки.

      – Я готова.

      – А де ми його шукатимемо? – цікавлюся я.

      – По злачних місцях. Почнемо з казино «Салют». – В її руці раптом з’явився довідник «Нічний Київ», і вона грайливо помахала перед моїм обличчям цією строкатою брошуркою.

      Казино «Салют» виявилося зачиненим. Ми заїхали до трьох найближчих нічних клубів. Бойфренда там не знайшли. Поїхали далі, вбік Хрещатика.

      У Пасажі життя було більше. Під палаючими вітринами кафе та ресторанів стояли високі дівчата в дивовижно коротких шубках.

      – Як ти думаєш, що дорожче: така дівчина чи її шубка? – запитав я.

      Вона обернулася на ходу, гмикнула.

      – Шубка дорожча, – відповіла вона після паузи. – Давай туди зайдемо!

      Ми спустились у вібруючий від гучної музики підвал. У повітрі плавав особливий солодкуватий димок. Чи то від дискотечних спецефектів, то чи від якогось радісного курива.

      Назустріч нам вискочив пристойно одягнений міцний хлопчина.

      – Роздягатися будете? – запитав він.

      – Ні, – Ія відмахнулася від нього рукою. – Ми приятеля шукаємо.

      Він звільнив дорогу, і ми пройшлися через три зали, зупиняючись і озираючись на всі боки. Мені, щоправда, озиратися набридло. І я запитав:

      – А який він із себе?

      – Чимось схожий на тебе, тільки старший.

      Виходячи з Пасажу, я подивився на годинник.

      – Уже третя, – зітхнув я.

      – Ти що, втомився?

      – Ні. Послухай, а він уже губився?

      – Губився.

      – І де ти його знаходила?

      – У нічних місцях. У нього зараз криза.

      – А може, він у себе вдома ховається? Може, йому самотності захотілося. Мені ж теж іноді самотності хочеться!

      – Вдома у нього дружина і двоє дорослих дітей, так що ніякої самотності він у себе вдома не знайде. А от усі ці клуби та бари – вони створені для самотності та для одиноких, та для зрівняних із ними в почуттях.

      – Красиво викладаєш.

      – Заводь мотор! – кивнула вона мені на машину. – Тепер поїдемо на Поділ.

      Стійка бару була закутана сигаретним туманом. Курили за кожним столиком, а столиків тут було не менше десятка. І тільки один виявився вільним. Зате він був у кутку.

      Ми спершу сіли, а потім уже роззирнулись. Роззиратися тут було справою забавною. За кожним столиком, крім нашого, сиділи по одному самотні чоловіки. Перед кожним на столику стояли попільничка та келих або чарка зі спиртним. У руці кожного диміла сигарета.