Різдвяний сюрприз. Андрей Курков

від шлагбаума, що збільшувався з кожним його кроком, і далі заметіль заповнювала живим снігом.

      Прикордонники квапливо повернулися в службовий будиночок, позбавлений майбутнього.

      – Занотуй, – скомандував старший прикордонник своєму колезі. – Першим без пред’явлення документів кордон перейшов Кукутіс Кукутіс! І як йому тільки живеться з таким ім’ям?!

      Колега, всміхнувшись, кивнув, і погляд його швидко знайшов ручку, що лежала на підвіконні.

      – Паспорт! – глузливо шепотів сам собі старий Кукутіс, хвацько закидаючи вперед при кожному другому кроці свою негнучку праву ногу. – У мене їх шість штук, цих паспортів! І всі вони – мої!!!

      Розділ 4. Вільнюс

      Кав’ярня на Німецькій явно нудьгувала за відвідувачами. Тільки Барбора та парочка літніх туристів, котрі сіли за столик біля вікна, щоб випити кави і дивитися на таке неспішне зимове життя. І більше нікого!

      Барбора з цікавістю спостерігала за жіночкою, з рум’яного обличчя якої вік уже давно стер молодість. Її синя дублянка і «дута» чорна куртка її супутника, чоловіка з молодечою спортивною фігурою й утомленими очима, висіли поруч на одноногому дерев’яному вішаку. Жінка пила каву в рукавичках, у синіх шкіряних рукавичках, явно куплених під колір дублянки. Горнятко з кавою вона тримала як піалу, в долонях, складених човником. Тримала в повітрі перед обличчям. Немов для того, щоб насолоджуватися ароматом кави.

      А по Німецькій вулиці проїжджали машини, проходили люди.

      – Даруй, Барбі, спізнився! – Чоловік років сорока повісив на спинку сусіднього крісла шкіряну куртку і сам опустився поруч. – Я звик, що ти запізнюєшся! Гадав, що все одно прийду першим!..

      – Уже не прийдеш, Борисе, – обернулася до нього Барбора, відвернувшись від дами в синіх рукавичках та її супутника.

      – А що, ти вирішила стати пунктуальною?

      Барбора не відповіла.

      – Коньячку для зігріву? – спитав Борис.

      Дівчина заперечно похитала головою.

      – Ти чого? – здивувався чоловік. – Вирішила зрадити свої звички?

      Барбора кивнула.

      – Так. І не тільки звички.

      – А кого ще? – грайливо поцікавився парубок.

      – Всіх. І тебе також.

      Вираз обличчя Бориса змінився. Погляд став холодним.

      – Може, поясниш? – неголосно, але наполегливо зажадав він.

      – А що тут пояснювати?! – Барбора зазирнула в його сірі очі. – Це ти не змінюєшся! Все такий же! Сім’я – робота – фітнес-клуб і молода коханка. Але хтось же має змінюватися, щоб життя минало правильно та цікаво. Ось я і вирішила змінитися. І життя своє змінити. Сподіваюся, на краще! До речі, я вирішила заміж вийти.

      – Коли?! За кого? За того рудого клоуна?! – зневажливо засипав її запитаннями Борис, зовсім не здивувавшись почутій новині.

      – Ага, за нього! Ми через тиждень їдемо до Парижа.

      – Новий рік святкувати?

      – Ні, в нове життя.

      – То ти що, останнім часом одночасно і з ним, і зі мною?!..

      – Ти мені, до речі, колись також Париж обіцяв…

      – Не