Різдвяний сюрприз. Андрей Курков

вечері.

      – У когось день народження? – він обвів друзів онуки поглядом.

      – Ні, діду, – Рената усміхнулася. – Якщо б ти дивився телевізор, ти б…

      – Я б став дурнем! – урвав онуку дід Йонас. – А позаяк мені вже пізно ставати дурнем, то краще вже продовжу книжки читати!

      – Сьогодні опівночі Литва накриється Шенгеном! – доброзичливо виголосив Клаудіюс, втупившись дідові прямо в його збільшені лінзами в кістяній оправі очі.

      – Чим?! – перепитав задумливо Йонас, кинувши погляд на стелю кімнати.

      – Безмежний простір спільної Європи, – пояснив Клаудіюс. І тут же себе виправив: – Точніше безкордонний.

      – А-а. А я тут сховаюся, – спокійно зронив дід Йонас. – Мене не накриє. А ви – як хочете…

      – Але відзначити ж це треба! – Вітас підняв свою чарку.

      Гуска виявилася набагато актуальнішою за шенгенський простір. Її ніжний смак витягував із присутніх набагато більше слів, загальнозрозумілих і позитивних. Дід Йонас за столом вирішив не затримуватися. З’їв шматок гусячого м’яса, похвалив онуку за розкішну вечерю, попрощався та пішов до себе, забувши під серветкою окуляри.

      Рівно опівночі друзі випили ще по чарці – за початок нової ери.

      А ще через десять хвилин у вітальню зазирнув дід Йонас, вже в теплій фланелевій піжамі синього коліру.

      – Я тут окуляри забув, – сказав він. – А без них не засинаю…

      – А ви що, в окулярах спите? – реготнув рудий Андрюс, уже трохи захмелілий.

      – Природно, – Йонас знайшов свою пропажу й опустив у кишеню піжами. – У мене зір слабкий. Без окулярів навіть сон добре подивитися не можу – розпливається. А в окулярах – все видно, найменші деталі! І чутно, до речі, набагато краще, коли вони на носі!

      – Ну, він у тебе і дивак, – прошепотів Андрюс, коли двері за старим Йонасом зачинилися.

      Рената стенула плечима.

      – Старість прикрашає людину примхами, – видихнула вона легко і сама всміхнулася власним словам.

      – Старість прикрашає людину примхами?! – повторила Барбора. – Ха! Цікаво! А якщо просто взяти й залишитися вродливою і в старості? Тоді і примхи ніякі не потрібні!

      – Намагатися залишитися вродливою в старості – також примха! – приєднався до розмови Клаудіюс.

      Барбора запрагнула було за звичкою вступити з ним у суперечку, але тут Вітас став прибирати зі столу брудні тарілки. Рената взялася йому допомагати. Інґрида схопилася, взяла в руки таріль із залишками печеної гуски. Барбора тільки кинула на Клаудіюса колючий погляд і собі стала збирати виделки та ножі.

      «Ну чому Інґриді так не пощастило?» – подумала вона єхидно, заносячи виделки та ножі на кухню.

      Розділ 3. Шештокай

      За дві хвилини до півночі на робочому столі під портретом президента Адамкуса задзеленчав телефон.

      Старший за рангом офіцер прикордонної служби зняв трубку, назвався. Вислухав співрозмовника, мабуть, ще старшого за чином, стоячи та шанобливо, а потім якось зовсім спокійно