Дорога до Країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум

підемо, мій обов’язок – супроводжувати вас до королівського палацу.

      Солдати стройовим кроком промарширували під арку, і разом з ними рушили Косматий чоловічок, Дороті, Тото й Ґудзик-Розумник. Перед ними постало красиве велике місто. Будинки з різнобарвного мармуру радували око. В їхньому оздобленні переважали зображення птахів і домашніх пернатих – павичів, фазанів, індиків, качок і гусей. Над входом до кожного будинку красувалася різьблена голова лисиці – зображення мешканця цього будинку. Що ж, від побаченого наші мандрівники мали дивне, але приємне враження.

      Коли вони прямували вулицею, багато лисиць вийшли на веранди й балкони своїх будинків, щоб подивитися на незнайомців. Всі лисиці були красиво одягнені. Особи жіночої статі носили сукні з переплетеного пір’я, ефектно розфарбованого в найхимерніші відтінки.

      Ґудзик-Розумник так пильно розглядав нове місце, що очі його стали ще більшими й круглішими. Він щораз спотикався і впав би, якби Косматий чоловічок не стиснув міцніше його ручку.

      Всі четверо не переставали дивуватися, а Тото був такий схвильований, що йому весь час хотілося гавкати, гнатися за кожною лисицею, яку він бачив, і боротися з нею. Але Дороті не випускала з обіймів його маленьке тільце, що постійно намагалося вирватися, і вмовляла заспокоїтися. Зрештою Тото втихомирився, вирішивши, що в Лисеполі занадто багато лисиць і з усіма ними неможливо битися.

      Незабаром вони дісталися великої площі, в центрі якої височів палац. Дороті відразу зрозуміла, що це палац короля, бо над монументальними вхідними дверима побачила голову лисиці, точнісінько таку, як над аркою. Ця лисиця, єдина з усіх, була в золотій короні.

      Біля входу стояло багато охоронців, але лисиці-вартові вклонилися капітану й пропустили його, не ставлячи жодних запитань. Капітан провів мандрівників через безліч кімнат, де виряджені лисиці сиділи в красивих золочених кріслах і пили чай, який розносили лисиці-слуги в білих фартухах. Нарешті, друзі підійшли до широких дверей, запнутих важкою портьєрою з золотої тканини.

      Біля дверного отвору стояв величезний барабан. Капітан підійшов до барабана і вдарив по ньому спочатку одним коліном, потім – другим. Барабан відповів: «Бум-бум».

      – Ви всі повинні постукати по барабану так само, як я, – звелів Капітан.

      Косматий чоловічок підійшов до барабана й постукав по ньому спочатку одним коліном, потім – другим. Дороті й Ґудзик-Розумник зробили так само. Хлопчику так сподобався звук, котрий видавав барабан, що він спробував вдарити по ньому ще кілька разів своїми маленькими пухкими колінами. Але капітан зупинив його.

      Тото не міг постукати по барабану колінами, й у нього не вийшло так загнути хвіст, щоб той дістав до барабана. Дороті вдарила по барабану замість Тото, й пес у відповідь загавкав. Капітан, почувши його гавкіт, насупився.

      Золота портьєра розсунулась, щоб пропустити гостей, і Капітан разом зі своїми супутниками увійшов всередину.

      Широка довга кімната, куди вони потрапили, виблискувала золотом і сяяла барвистими вітражами.