Дорога до Країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум

весело кивала, із задоволенням роздивляючись нових знайомих.

      – А це хто? – запитала вона, вказуючи на Тото, що із захопленням поглядав на гарненьку дівчинку і вельми доброзичливо виляв хвостом. – Його теж зачарували?

      – О ні, Поллі. Можна я буду тебе так називати? Твоє повне ім’я дуже важко вимовити.

      – Будь ласка, Дороті, якщо хочеш, зви мене Поллі.

      – Так ось, Поллі, Тото – звичайний песик, але, мушу зізнатися, він розумніший за Ґудзика-Розумника, і я його дуже люблю.

      – Мені він теж подобається, – сказала Поліхромія, витончено нахилившись, щоб погладити Тото по голові.

      – Але як дочка Веселки потрапила на цю пустельну дорогу й заблукала? – запитав Косматий чоловічок, котрий із подивом прислухався до бесіди дівчаток.

      – Сьогодні вранці мама розкинула веселку над цією дорогою, і один кінець її торкнувся землі, а я, як зазвичай, танцювала на ній. Ніхто не помітив, що я стою занадто далеко від вигину дуги. Раптом я почала ковзати вниз, швидше і швидше, поки не опинилася на землі. І тут якраз мама підняла веселку, не помітивши, що я впала. Я спробувала схопитися за промінь і утриматися, але веселка зникла, і я опинилася одна на холодній твердій землі.

      – По-моєму, зараз не холодно, Поллі, – завважила Дороті. – Радше ти просто легко вдягнена.

      – Я ж звикла жити близько до сонця, – сказала дочка Веселки. – Спочатку мені здавалося, що я тут перетворюся на крижинку. Але танець зігрів мене, і тепер я думаю, як повернутися додому.

      – Напевно, твоя мама побачить, що ти загубилася, почне тебе шукати й опустить на землю іншу веселку?

      – Може бути. Але зараз вона дуже зайнята: в багатьох частинах світу в цьому сезоні йдуть сильні дощі, тож їй доводиться опускати веселку в різних-різних місцях. Дороті, що б ти мені порадила?

      – Підемо з нами, – відповіла Дороті. – Я хочу спробувати знайти дорогу в Смарагдове місто, яке знаходиться в чарівній Країні Оз. Принцеса Озма, правителька Смарагдового міста, – моя подруга. Якщо нам вдасться потрапити до чарівної країни, я впевнена, що Озма зуміє відправити тебе додому до мами.

      – Ти впевнена в цьому? – схвильовано запитала Поліхромія.

      – Так.

      – Тоді я піду з вами. До речі, прогулянка пішки допоможе мені зігрітися, а мама знайде мене в будь-якій частині світу, якщо, звичайно, в неї буде час шукати.

      – От і добре, підемо далі, – весело сказав Косматий чоловічок.

      І вони вирушили в дорогу – вже вп’ятьох. Поліхромія крокувала поруч з Дороті, міцно тримаючи її за руку, наче боялася, що та зникне. Її характер виявився таким же легким, як її повітряна сукня, тому час від часу вона бігла вперед і кружляла в танці. Потім поверталася, усміхнена, з сяючими очима. Вона забула всі свої страхи, забула, що загубилася. До неї повернувся звичний гарний настрій.

      Друзі раділи, що Поліхромія приєдналася до них. Її танець і сміх – а треба сказати, що її сміх нагадував дзвін срібного дзвіночка, додавали подорожі привабливості і підтримували гарний настрій.

      VI. Звірине місто