.

не відводила очей від телефону. На якийсь час, поки не повернуться перейми, її увага буде зосереджена лише на телефоні.

      – А от тепер ми й побалакаємо, – промовила Сюзанна. – Ти обіцяла, і цю свою обіцянку ти мусиш виконати. Тільки не в тому бенкетному залі. – Її пересмикнуло. – Десь надворі, прошу. Мені треба на свіже повітря. Бенкетна зала смердить смертю.

      Мія не суперечила. Сюзанна мала відчуття, ніби ця жінка риється на полицях пам’яті – роздивляється, відкидає, роздивляється, відкидає – і нарешті знаходить потрібне.

      – Як ми туди потрапимо? – спитала індиферентно Мія. Чорношкіра жінка, котра тепер складалася з двох жінок (знову), сіла на одне з ліжок, зчепивши руки на колінах.

      – Немов на санчатах сидить, – промовила до себе Сюзаннина половинка. – Я штовхатиму, а ти кермуй. І пам’ятай, Сюзанно-Міє, якщо бажаєш від мене допомоги, відповідай щиро.

      – Відповідатиму, – промовила інша. – Тільки не сподівайся, що мої відповіді тобі сподобаються.

      – Що ти хочеш…

      – Не має значення! Господи, ніколи ще мені не траплявся хтось, хто б ставив стільки запитань! Часу нема! Тільки-но задзвонить телефон, балачці кінець! Отже, якщо взагалі хочеш, щоб ми почали палавер…

      Сюзанна не дала їй закінчити. Вона заплющила очі й відкинулася назад. Ліжко не завадило її падінню; вона його пролетіла наскрізь. Вона дійсно падала, падала у прірву. І чула приглушені відстанню дзвоники тодешу.

      «Ось я й знову лечу, – майнула їй думка. А тоді інша: – Едді, я кохаю тебе».

      ЗАСПІВ:

      Комала-ком-хою!

      Як же гарно буть живою,

      В демонічнім світлі Місяця

      Дивитися здаля на Дискордію.

      ВІДСПІВ:

      Комала-ком-п’ять!

      Тіні хай повзуть, не сплять!

      Поки бачиш світ, допоки ходиш світом.

      Радій, нема на тобі проклять.

      Шостий куплет

      Замкова галерея

ОДИН

      Падіння закінчилося раптово – вона знов опинилася у власному тілі, і щойно вона це відчула, як перед нею спливла сліпучо яскрава картинка: осяяна сонячними променями шістнадцятирічна Одетта Голмс сидить у комбінації на краю ліжка, накочує собі на ногу шовкову панчоху. Спогад протримався якусь мить, вона навіть відчула запах одеколону «Білі плечі» й мила «Красуня» фірми Pond’s32 – улюбленого материного мила й позиченого в матері ж парфуму, і подумала: «Це перед Весняним балом! Я йду туди з Натаном Фріменом!»

      Картинка зникла. Замість солодкого аромату мила «Красуня» повіяло холодним, чистим (і разом з тим трохи затхлим) нічним бризом, залишилося тільки непевне відчуття потягання в новому тілі, таке відчуття, ніби підтягуєш у себе на гомілці й коліні шовкову панчоху.

      Вона розплющила очі. Вітер подужчав, дрібний пісок летів їй в обличчя. Вона примружилась, скривилася, затулилася рукою, немов готуючись відбити напад.

      – Агов! – гукнув жіночий голос. Не такий голос очікувала Сюзанна. У нім не

32

Пряні, з солодкавим запахом косметичні продукти: «Білі плечі» – одеколон, розроблений лідером популярного у 1930-х рр. джазового біг-бенду Джорджем Спайком Гамільтоном (1901—1957); мило «Красуня» випускається з ХІХ ст. заснованою 1849 р. компанією Pond’s.