Пісня Сюзани: Темна Вежа VI. Стивен Кинг

вельми важливими людьми. Я відвідую коктейльні вечірки, куди гарні жінки з’являються одягнені у «маленькі чорні сукенки».

      – Хай це тебе не образить, Матсе, та мені треба, щоб ти заткнув свою пельку і розтуляв її тільки тоді, коли я ставитиму тобі пряме питання. Гаразд?

      Матс стулив губи. Навіть комічно показав рукою, ніби зашморгує собі рота на блискавку, і все це не відриваючи очей від черепашки.

      – Ти згадав про готель. Ти живеш в готелі?

      – Так, я живу в готелі «Нью-Йорк Плаза-Парк-Хаятт»26, на розі Першої авеню й Сорок шостої вулиці. Невдовзі в мене буде квартира в кондомініумі…

      Тут Матс, певно, схаменувся, що говорить зайве, і знову закрив рота.

      Сюзанна тримала черепаху в себе перед грудьми, щоб її новий приятель добре міг її бачити, і гарячково думала.

      – Матсе, послухай-но мене, окей?

      – Я слухаю уважно, місіс-сей, я корюся вашим наказам.

      Її пересмикнуло від огиди – отаке-то почути, та ще й у виконанні цього скандинава з його милим акцентом.

      – Ти маєш кредитну картку?

      Матс гордовито усміхнувся:

      – У мене їх багато. Є «Америкен експрес», є «Мастеркард», є «Віза». Я також маю картку «Євро-голд», а ще маю…

      – Годі, годі. Я хочу, щоб ти пішов до… – на мить їй заціпило мозок, але це швидко минулося, – до готелю «Плаза-Парк» і винайняв кімнату. Заплати наперед за тиждень. Якщо там спитають, скажи, що орендуєш номер для леді, для своєї подруги. – Тут їй згадалося, яка там на неї може очікувати халепа. Звісно, це Нью-Йорк, це північ, і рік зараз вже 1999-й, і хочеться вірити, що розвиток подій відтоді тривав у правильному напрямку, але краще уточнити. – Чи там не буде мені якихось неприємностей через те, що я негритянка?

      – О, ні, звісно, що ні, – здивувався він.

      – Винайми кімнату на своє ім’я і скажи клерку, що жити в ній буде жінка на ім’я Сюзанна Мія Дін. Ти мене зрозумів?

      – Так, Сюзанна Мія Дін.

      Що ще? Звісно, гроші. Сюзанна спитала, чи має її новий друг готівку. Він дістав портмоне і вручив їй. Однією рукою вона продовжувала тримати черепашку в нього перед очима, а другою нишпорила в дуже гарному портмоне моделі «Лорд Бакстон». Пачка дорожніх чеків – їй вони ні до чого, особливо зважаючи на його божевільно кривулястий підпис, – та пара сотень доларів у старій добрій американській «капусті». Їх вона витягла і засунула туди, де нещодавно ще спочивали туфлі, – до торби «Бордерз». Підвівши голову, вона злякалася, бо побачила, що до бізнесмена приєдналися двійко скауток років чотирнадцяти з рюкзаками. Роззявивши роти, вони уп’ялися сяючими очима в черепашку. Сюзанна раптом згадала дівчаток у залі під час виступу Елвіса Преслі в телешоу Еда Саллівана27.

      – Ой, як кууульно, – промовила одна ледь не пошепки.

      – Абсолютний ульот, – відгукнулася друга.

      – А ви, дівчатка, йдіть собі туди, куди йшли, – промовила Сюзанна.

      Обличчя їх погасли, на обох відбився однаковий вираз печалі. Вони були точнісінько як оті близнючки з Кальї.

      – Ми конче мусимо йти? – спитала перша.

      – Так!

26

Далі автор описує екстер’єр і інтер’єри, притаманні готелю «Гранд-Хаятт», що стоїть на розі Парк-авеню і Сорок другої вулиці.

27

Едвард Салліван (1901—1974) – популярний у 1950—1960-х рр. ведучий власного телешоу, в якому наживо виступали найцікавіші на той момент артисти, багатьом з котрих Салліван допоміг стати зірками.