Пісня Сюзани: Темна Вежа VI. Стивен Кинг

ти пошлеш, коли двері відчиняться вперше?

      Роланд думав про це, несвідомо погладжуючи рукою книжкову шафку, яку Кельвін Тауер вимагав йому переслати крізь… У шафі стояла книга, що була так збентежила панотця. Йому не вельми хотілося посилати туди Едді, той завжди був занадто імпульсивним, а тепер його зовсім засліпила журба за коханою дружиною. Та чи й підкориться йому Едді, якщо він його пошле до Тауера й Діпно? Роланд гадав, що навряд. Це означало…

      – Стрільцю? – поквапив його Хенчик.

      – Коли двері прочиняться перший раз, крізь них підемо Едді і я, – сказав Роланд. – Двері самі зачиняться?

      – Ще й як зачиняться, – відповів Хенчик. – Ви мусите прослизнути прудко, як змії, бо інакше вас розріже навпіл, частини вас валятимуться тут на підлозі, а решта буде десь там, куди затягнуло ту темношкіру жінку.

      – Ми діятимемо якомога швидше, – сказав Роланд.

      – Атож, так буде найкраще, – погодився Хенчик і знову показав свої зуби. Усміхнувся. (Щось він не договорює? щось таке знає чи лише гадає, ніби знає?)

      Відтепер на роздуми у Роланда мало залишалося часу.

      – На вашому місці я б залишив зброю тут, – промовив Хенчик. – Ви можете втратити револьвери, намагаючись їх пронести на той бік.

      – А я спробую, – сказав Джейк. – Мій прийшов зі мною з того боку, тож, може, й туди пройде. А якщо ні, я дістану собі новий. Якось.

      – Гадаю, мої теж витримають подорож, – сказав Роланд.

      Він уже ретельно все обдумав і вирішив ризикнути взяти з собою великі револьвери. Хенчик лише знизав плечима, ніби кажучи: «Воля ваша».

      – Джейку, а як щодо Юка? – спитав Едді.

      Джейк застиг з розкритим ротом і широко розплющеними очима. Роланд зрозумів, що хлопцю до цього моменту не спадала на думку подальша доля його «балакучого» друга. Стрілець замислився (не вперше) про те, як легко забути ту просту істину, що Джон «Джейк» Чемберз – усього лише дитина.

      – Коли ми стрибали у тодеш, Юк… – почав Джейк.

      – Тут тобі не там, ріднесенький, – промовив Едді, і серце в нього стисло печаллю – це він у власному голосі почув ласкаві інтонації Сюзанни. І вперше припустив, що може ніколи її більше не побачити, як Джейк ніколи не побачить більше Юка після того, як вони залишать цю смердючу печеру.

      – Але ж… – почав Джейк, але тут Юк жалібно заскавчав. Надто вже сильно стискав його Джейк.

      – Він може залишитися у нас, Джейку, – промовив м’яко Кантаб. – Ми за ним гарно доглядатимемо, правду кажу. Тут чекатимуть люди, аж поки ти не повернешся за своїм другом й іншими речами… – Лише через свою доброту він не промовив: «Якщо ти колись повернешся». Але Роланд прочитав ці слова в його очах.

      – Роланде, а я дійсно не можу… він не зможе… Авжеж. Розумію. Не буде тодешу цього разу. Окей. Ладно.

      Джейк сягнув до нагрудної кишені свого пончо, видобув звідти Юка і посадив на запилюжену долівку печери. Нахилився, спершись долонями собі об коліна. Юк подивився вгору, витягнувши шию так, що вони майже торкалися носами. І раптом Роланд помітив дещо надзвичайне: не сльози на