На Далекому Заході. Эмилио Сальгари

арсія Маркес.

      Роман «На Далекому Заході», що пропонується до вашої уваги, побачив світ 1908 року і став першою частиною трилогії під назвою «Пригоди на Далекому Заході», присвяченої останньому етапу жорстокої боротьби білих колонізаторів і корінних мешканців Америки.

      Дія роману розгортається 1863 року, в період Громадянської війни Півночі та Півдня. Але ця історія не про війну. Ця яскрава, захоплива, динамічна і гостроцікава оповідь про відважних відчайдухів, людей, які, ризикуючи життям, виконують свій обов’язок, вступаючи в боротьбу з непримиренним ворогом.

      Описуючи знамените повстання індіанських племен – «священну війну червоношкірих проти блідолицих», – автор занурює читача в атмосферу американського Далекого Заходу тих часів, коли ще не було індіанських резервацій, коли білі скватери1 ще не захопили владу над пограничними землями, коли розрізнені племена корінного населення Америки об’єдналися, щоб дати відсіч спільному ворогові, що зазіхнув на їхню територію. Тут історія любові невіддільна від історії ненависті, тут пристрасть породжує помсту, а шляхетність обертається зрадою. Тут віра в перемогу приносить поразку, а безнадійні, здавалося б, ситуації виявляються рятівними.

      Сам автор присвятив цей роман «тіням минулого» – їхнім подвигам і безчестю, їхній любові й ненависті, бідам і радощам, перемогам і поразкам. Він спробував розповісти своїм читачам правдиву історію освоєння Далекого Заходу, з її характерними подіями – драматичними, іноді фатальними, непересічними і типовими, сумними й радісними, величними й безславними. Він зумів передати ту атмосферу, що панувала тоді на далеких землях американських прерій і Скелястих гір, зумів відродити й вдихнути життя в образи постатей, які, здавалося, назавжди відійшли в небуття… Сальґарі не робив поділу персонажів роману на відверто негативних і позитивних; він прагнув наділити кожного з них душею і пристрастями, які й ставали основною рушійною силою, що спонукала їх до шляхетних або ницих учинків.

      Гостросюжетний роман Сальґарі про непримиренну боротьбу червоношкірих із блідолицими сповнений захопливих пригод, запаморочливих гонитв і смертельних сутичок. Цей твір про вірність і честь, жорстокість і милосердя, шляхетність і зраду, силу духу і слабкість тілесну, просякнутий неповторним колоритом Далекого Заходу. Колоритом, відтвореним завдяки глибокому знанню автором історії. А яка його історія? Що відомо читачеві про цього «італійського Жуля Верна» з невичерпною фантазією, разючою працьовитістю і блискучим талантом?

      Еміліо Карло Джузеппе Марія Сальґарі народився 1862 року у Вероні. Романтичний юнак завжди мріяв стати моряком, аби на власні очі побачити невідомі краї, сповнені таємниць і скарбів, безмежні простори океану, відчути неповторну привабливість далеких мандрів. Він закінчив морехідне училище і влаштувався моряком на судно, що курсувало біля берегів Італії… Звісно, цих вражень палкій уяві молодого Еміліо було замало, тож він вирішив придумувати те, чого сам побачити не зміг.

      Своє перше оповідання він написав у двадцять один рік, і відтоді до кінця свого життя, а помер письменник 1911 року, не припиняв створювати свій власний – чудовий, небезпечний і неповторний – літературний світ.

      Як палкий прихильник творчості Жуля Верна Еміліо Сальґарі вирішив присвятити себе історико-пригодницькому жанру. Подібно до свого кумира, він писав про таємничі острови, відчайдушних піратів, морські подорожі… Бурхлива фантазія Сальґарі не знала меж: він придумував не лише сюжети романів, а й власне минуле. Жодного разу не покинувши берегів Адріатики, він так переконливо й докладно описав свої подорожі Далеким Сходом, морські походи південними морями, мандрівки американським Заходом і африканськими країнами, що читачі не могли не повірити в їхню достовірність. Та попри ці містифікації (чи завдяки їм), його твори здобували дедалі більшу популярність у читачів: захопливі історії про корсарів, індіанців та мандрівників не могли не привернути увагу якнайширшої читацької аудиторії. Ім’я «італійського Жуля Верна» стало відоме далеко за межами його рідної Верони.

      Проте приголомшливий літературний успіх не приніс письменникові фінансового й особистого добробуту, на який він так сподівався, а по-справжньому трагічна доля Еміліо Сальґарі – без жодних містифікацій – могла б стати основою для не менш захопливого роману його літературних послідовників…

      Відколи з-під пера великого майстра пригодницької літератури вийшов останній твір, минуло понад сто років. Але й нині, через століття, мільйони читачів знову й знову охоче поринають у цей яскравий, захопливий і дивовижний світ, що його створив для них мрійливий романтик – Еміліо Сальґарі.

      Частина перша. Тіні минулого

      Я там побував зовсім недавно, тож добре пам’ятаю характерні сцени повсякденного життя, обличчя людей, яких там зустрів, їхні голоси і жести.

      Я побачив силу-силенну залізниць із вагонами потягів, напхом напханими пасажирами й вантажами, що їх сюди-туди – із заходу на схід і назад – тягають величезні локомотиви.

      На станціях стримлять угору елеватори,

1

Скватери (від англ. squat – самовільно поселятися на чужій землі) – фермери, які захоплювали вільні землі на північному заході США. (Тут і далі приміт. пер.)