Шляхами і стежками життя. Наталена Королева

мовчазний та замкнений в собі. Більшість його вихователів намагались виховати його в дусі, милому королеві. Мучили його дотримуванням всіх правил етикети, нудили безконечними оповіданнями про величність еспанських володарів. Але мети своєї не досягали.

      Хлопець ставав тільки що далі, то більш замкнений в собі, мовчазний та до всього байдужний. Було але і серед вихователів кілька таких, котрі жаліли завжди сумного хлопця. Ті дозволяли йому бавитись, як йому було до вподоби. Лишали його вільно проходжуватись садами, розмовляти зі садівниками і працювати на «власних грядках», бо малий король дуже любив квіти.

      Саме того дня мав службу при королі такий людяніший вихователь. Тому діти мали можливість зазнайомитись вільно, без етикети, поки донья Касільда розмовляла з вихователем.

      Перше вражіння, яке зробив на Естрельїту малий король, було, що цей блідий худенький хлопчик з надзвичайно сумним поглядом більш подібний на сироту, як на короля. Що ж сама вона була сиротою, то враз почула до нього співчуття, симпатію. Був це малий товариш. І схотіла зробити йому приємність, викликати усміх на його сумному обличчю. Найкраще буде, вирішила в думці, коли буду говорити йому про те, що сама знаю найкращого. Тому, не рахуючись з етикетою, ословила його по-камарадському на «ти» й почала:

      – Приходжу до тебе з Бурґоса – знаєш? З рідного міста Сіда. Чи ти був там? Напевно, знаєш багато про Сіда? Але чи бачив ти його країну, його гріб? Чи уявляєш собі так, як я, як він там жив?

      Дон Альфонсо був здивований таким виступленням. Так з ним ще ніхто не говорив. Мабуть, по-перше в життю почув себе дитиною. І чисто по-дитинячому відповів на питання питанням:

      – А чому ти прийшла без мами?

      Мабуть, таке питання прийшло йому в думку тому, що в його житті ніщо не діялось без розказу239 матері.

      – Я не маю мами, – відповіла Естрельїта. – Вона давно вмерла. Сестрички в кляшторі казали, що нині моя мама – Діва Марія. А ти розумієш, що вона не може зі мною скрізь ходити, бо вона на небі!

      Хлопець оглянув свою нову знайому й промовив несміливо:

      – Чи ж схочеш зі мною приятелювати? Моя мама – звичайна королева й живе на землі.

      – Це нічого! – вирішила Естрельїта. – Яка є, така є! Матері собі ніхто не вибирає. Мені здається, що ти добрий хлопчина. Буду з тобою приятелювати.

      Так було нав’язано приятельство, якому було суджено тривати довгі роки. Але також з того дня зачалась ворожнеча доньї Касільди до «зухвалої дикунки». І ворожнеча ця протривала аж до смерти доньї Касільди.

      Естрельїта часто відвідувала свого нового приятеля. Вуйко й тета Інес завжди брали Естрельїту з собою, коли мусили бувати при дворі. І діти гралися разом. Королева-регентка не ставила перешкод цьому приятельству. Зауважила, що дон Альфонсо завжди стає живішим, немов здоровішим, коли грається з Естрельїтою, бо ніхто не вмів вигадувати такі гри, як вона. А королева-мати дуже турбувалась слабим здоров’ям свого сина.

      Найулюбленішою грою

239

Розказ (заст.) – наказ.