Львівська кухня. Ігор Лильо

голову Леопольда. Бурхливий роман, і, як наслідок, шлюб не були вельми щасливими. Розповідають, що Аврора насамперед прагнула через чоловіка пробратися до аристократичних кіл і навіть почала писати літературні твори під псевдонімом. Заради реалізації матеріальних забаганок дружини Леопольд усе частіше пише популярні твори, розраховані на масового читача. Проте літературні критики можуть скільки завгодно нарікати на це. Адже саме завдяки його простим образкам світ все більше дізнавався про особливості життя простого люду.

      Леопольд фон Захер-Мазох

      Галицькі гуцули, поляки, євреї та вірмени за допомогою Леопольда промовляли до читача, показуючи свій строкатий і суперечливий світ. Однак із часом у творах Мазоха таки проявилась одна характерна особливість: багато з них мали еротичний характер, а деякі взагалі перебували на межі порнографії.

      Саме твори на кшталт «Венери в хутрі» призведуть до того, що у світовій літературі та особливо у медицині з часом з’явиться термін «мазохізм». Прикро, утім, на «суцільний мазохізм» перетворилось і життя самого письменника. Його покине дружина, опублікувавши на згадку твір, у якому вона винесла на загальну публіку багато таємниць їхнього шлюбу. Переживши розчарування, Леопольд ще раз спробував знайти родинне щастя та одружився із значно молодшою за нього жінкою, проте і тут йому не пощастило. Його смерть буде тихою і непомітною для світової літератури.

      Але в медицині прізвище Мазоха зробить значно феєричнішу кар’єру.

      Вернімося на хвилю до «Дон Жуана з Коломиї», сповненого добірними образами Галичини. Ось як описує герой вечір у шинку, куди потрапляє через дорожні клопоти з паперами і змушений нудитися в очікуванні:

      Тут усюди панував зеленкуватий колір мідної патини. Економно скручені ґноти гасових ламп наповнювали шинок зеленавим світлом. Зелене мерехтіння на стінах, велика зелена квадратова піч, наче покрита патиною, зелений мох проростав крізь каміння-долівку Ізраелю. Зелені денця чарок, справжня патина на маленьких мідних пугарчиках, з яких пили селяни; вони підходили до шинквасу й клали свої мідні монети. Зеленава пліснява покривала сир, що його поставив переді мною Мошко. Мошкова жінка у жовтому шляфроку з великими кольору патини квітами сиділа за піччю й присипляла своє зеленаво-бліде маля. Зеленава патина на скрушному обличчі єврея, зеленава патина довкола його маленьких неспокійних очиць, навколо його тонких, рухливих ніздрів, навколо його гірких, насмішливо скривлених кутиків уст.

      Цікаво, яким сиром міг би частувати шинкар Мошко свого гостя… які трунки наливалися до мідних погарчиків? Хто зна.

      Ми ж хочемо розповісти про торт «Захер» (Sachertorte), і одразу розвіяти часту помилку про те, що Леопольд фон Захер-Мазох має до нього щось спільного, бо насправді він до створення цієї кондитерської класики не має жодного стосунку.

ТОРТ «ЗАХЕР»

      Ще коли Леопольд був зовсім маленьким, однофамілець