Загублена земля. Темна вежа III. Стивен Кинг

це значення?

      Едді Дін подумав, що на обидва питання може відповісти ствердно.

      Неушкодженою лівою рукою стрілець накрив праву долоню Едді.

      – Здається, тобі відома якась таємниця.

      – Можливо.

      – Розповіси?

      Він тільки головою похитав.

      – Гадаю, ліпше не розповідати. Ще не час.

      Трохи поміркувавши, Роланд кивнув.

      – Добре. Тільки одне питання, і ми облишимо цю тему. Може, тобі відкрилися якісь знання щодо моєї… моєї проблеми?

      «І це все, на що він спроможний… це весь показ відчаю, який їсть його живцем», – подумав Едді.

      – Не знаю. Поки що не можу сказати напевно. Але я сподіваюся, приятелю. Я щиро на це сподіваюся.

      Роланд кивнув і відпустив руку Едді.

      – Дякую тобі. До темряви ще дві години. Чом би ними не скористатися?

      – Я тільки за.

      І вони пішли далі. Роланд віз Сюзанну, а Едді крокував попереду, стискаючи шмат дерева з ключем, захованим глибоко всередині. Він наче випромінював своє власне тепло, потаємне і потужне.

32

      Того вечора, після їжі, Едді дістав з-за пояса стрільців ніж і почав різьбити. Ніж був навдивовижу гострий і наче ніколи не затуплявся. Едді повільно і обережно працював у світлі багаття: крутив деревинку в руках, спостерігав, як з-під довгих упевнених рухів ножа виходять завитки тирси гладенького дерева.

      Сюзанна лежала, підклавши під голову руки, і дивилася на зорі, що неквапом мандрували чорним небом.

      Роланд відійшов подалі від багаття і стояв тепер на краю місця, яке вони обрали собі для табору, недосяжний для відблисків полум’я, дослухаючись до голосів божевілля, що перекрикували один одного в його зболеній, пошматованій свідомості.

      Хлопчик був.

      Не було ніякого хлопчика.

      Був.

      Не було.

      Був…

      Він заплющив повіки, притулив холодну долоню до лоба, під яким пульсував біль, і замислився, скільки часу ще потрібно для того, аби він луснув, наче затуго натягнута тятива.

      «Ох, Джейк, – подумав він. – Де ти? Де ти?»

      А над ними трьома зійшли Стара Зоря й Стара Матінка. Вони зайняли свої місця в небі й роздивлялися одна одну через зоряне череп’я свого древнього шлюбу.

      

      Ключ і троянда

1

      Цілих три тижні Джон «Джейк» Чемберз відважно боровся з божевіллям, що поволі заповзало в його душу. Увесь цей час він почувався, наче остання людина на борту океанського лайнера, що йде на дно: відкачував воду з трюмів, щоб урятувати собі життя, намагався втримати корабель на плаву, доки не вщухне буря, небо не проясниться і не надійде допомога… будь-яка допомога. Від будь-кого. Тридцять першого травня тисяча дев’ятсот сімдесят сьомого року, за чотири дні до шкільних канікул, він остаточно переконався, що допомоги не буде. Час здаватися, падати в обійми шторму.

      Останньою краплею до чаші терпіння став екзаменаційний твір з англійської мови.

      Джон Чемберз, тобто Джейк для