Викрадачі діамантів. Луи Буссенар

дружину, але він не зможе звернутися по допомогу ні до англійців, ні до бурів, адже йому загрожуватиме негайний арешт за звинуваченням у вбивстві.

      – Добре. Дайте мені чверть години.

      Поки гість нашвидку писав цидулку, трійця спрагло прикладалася до бурдюка з кап-бренді.

      – От і все, – нарешті мовив превелебний, звертаючись до завсідників халупи. – Тримайте два папірці, Клаасе. Допис для газети складено навпіл, а повідомлення для пані – вчетверо. Глядіть не переплутайте!

      – Не хвилюйтеся! І випийте з нами, прошу. Завтра на копальні знайдуть убитого торговця в розграбованім фургоні. Я теж буду там, тож постараюся навести поліцію на хибний слід.

      – Але обережніше з поліцейським на ім’я Вільям Саундерс. До речі, ви знайшли у фургоні бодай щось путнє?

      – Дрібниці. Мені був потрібен труп, і він там є. А це головне.

      Розділ 6

      Паніка, викликана вбивством у селищі старателів, ущухла так само раптово, як і зчинилася. Вся величезна копальня знов повернулася до своїх звичних справ: застукали кайла, заскрипіли коловороти і блоки, що піднімали на линвах мішки з породою; люди працювали зі звичайним завзяттям. Час минав, а майстер Вілл не знав, за яку ниточку смикнути, аби розплутати клубок злочину. Він уже не раз чув за спиною образливі кпини колег, та поліцейський похмуро відмовчувався, доки не визріло в нього остаточне рішення. Відтак, склавши до саков лише найнеобхідніші речі, наготував зброю, осідлав коня і рушив у дорогу.

      Вільям Саундерс переконався, що, крім французів, ніхто сторонній на копальні останнім часом не з’являвся, якщо не рахувати трьох бурів. До того ж, у його мозкові билася невідчепна думка, що всі вони якимсь чином пов’язані зі злочином.

      «Французи з’явилися й одразу ж зникли; той із них, що працював на копальні, нещодавно бачився із жертвою. Водночас ця трійця бурів теж, либонь, неабиякі пройдисвіти. До речі, саме бур віддав мені піхви від ножа вбивці… – розмірковував полісмен. – Потім їхні шляхи розійшлися… Треба знайти або тих, або інших. Але кого саме? Я схильний запідозрити у скоєному злочині французів, адже знайдені на місці злочину піхви могли належати найпевніше комусь із них, й аж ніяк не вахлакуватому, неотесаному буру. Ну що ж, з усього виходить, що доведеться махнути на північ…»

      Він об’їхав алмазоносне поле, оглянув геть усі ділянки і рушив далі. Напасти на слід трьох європейців виявилося дуже легко, адже вони й не намагалися ховатися. І це його насторожило. До кордону англійських володінь було всього два піших переходи, а на чужу територію права майстра Вілла затримувати злочинців не поширювалися. Зміркувавши таким чином, він вирішив не відставати від убивць ні на крок, щоб устигнути заарештувати їх і передати до рук правосуддя…

      Альбер де Вільрож і Александр Шоні не одразу збагнули, що відбувається. Шум долинав од річки, на березі якої лишилися лежати кістяки убитих слонів. Тубільці, понаїдавшись донесхочу слонятини після тривалого недоїдання, спали непробудним