А потім прийшов Цезар…. Алекс Хавр

населення лісостепової зони; чи то навпаки – відбувся прорив у технологіях (від навичок мореплавства до новацій у соціальній організації), і колишні «дикуни» тепер могли на рівних конкурувати з більш розвиненими цивілізаціями Близького Сходу. Можливо, спрацювали одразу всі ці фактори, унаслідок чого численні варварські племена, хвиля за хвилею, полинули на південь.

      Іноді це були нечисленні загони молодих гопників, іноді – цілі роди із сім’ями та майном. Багато які з них були нащадками «курганників»[8], інші були представниками балканських і середземноморських культур, котрі витіснила з рідних місць загроза з півночі.

      Частина цих хвиль рухалася суходолом, інші йшли на примітивних кораблях уздовж морського узбережжя. На цих невеликих суденцях з прямими вітрилами вони перетнули Егейське море і в подальшому розділилися: одні повернули на захід – до Південної Італії й африканського узбережжя, інші попрямували вздовж південного берега Анатолії, повз Левант – до Єгипту. Там вони й потрапили до історичних анналів під іменем «народів моря».

      Вторгнення це тривало протягом цілого століття, і точні деталі його досі не відомі.

      Войовничі «народи моря» знесли на своєму шляху хеттів – та так, що навіть ім’я їхнє стерлося з історичної пам’яті до початку XX ст. Ахейці (один із цих народів) принагідно зруйнували Трою, а потім дісталися й до Єгипту. Ще за декілька поколінь дорійці зруйнували мікенську цивілізацію, що була створена ахейцями. Пелесет, ще один із «народів моря», неодноразово грабували дельту Нілу й билися і проти, і за фараонів як найманці, а згодом отримали в наділ землі поблизу Гази[9]. Шардана – чи то родом із Лідії (зі столицею в Сардах), чи то транзитом через ті землі – удосталь повоювали з фараонами і дісталися Сардинії, де увічнили в назві острова своє ім’я. Було серед «народів моря» ще одне плем’я, про яке ми докладно розповімо далі.

      Ахейці – відомі також як акайваша в Єгипті й, можливо, аххіява в хеттів. На територію Греції прийшли чи то з пониззя Дунаю, чи то з причорноморських степів ще на рубежі III і II тис. до н. е., засновники могутніх Мікен і Аргосу.

      Дорійці – прийшли з півночі в XIII–XII ст. до н. е. і зруйнували Мікени. Захопили Аргос і заснували славнозвісну Спарту – великий дорійський поліс.

      Пелесет – багаторазово згадувані в Біблії філістимляни.

      Середземноморський регіон було буквально розгромлено. Занепали система морської та сухопутної торгівлі, ремесла й мистецтво. Культура повернулася до примітивізму. Єгипет хоча й вистояв, проте вже ніколи не піднявся до вершин колишньої могутності – аж надто він залежав від добробуту сусідів, з якими підтримував життєво важливі торговельні зв’язки. На землі Леванту, які належали єгиптянам від часів Тутмоса III, окрім «народів моря» полинули кочівники з пустельних земель у глибинах Азії. Серед них були і юдеї, яких очолював Ісус Навін, – вони завоювали Ханаан (західну частину Родючого Півмісяця) і на деякий час перетворилися на одного з локальних гегемонів у цьому новому й украй нестабільному світі. Крім

8

За тисячі років, що минули від часів виходу з прабатьківщини, «курганники» встигли істотно розійтися й у плані мови, й у плані матеріальної культури, відтак про жодну єдність не йдеться.

9

Звідси назва Палестина.