А потім прийшов Цезар…. Алекс Хавр

існують такі, які можна використовувати як маркер приналежності до певної популяції. Усі носії маркера одного типу називаються гаплогрупою[1]. Більше того, виявилося, що такі маркери, які передаються за чоловічою лінією (у Y-хромосомі), відносно непогано корелюють із територією розселення людських популяцій приблизно від часів останнього льодовикового періоду до історичного.

      Далі починаються нюанси… Та не будемо випереджати події. Про деякі з них ви дуже скоро дізнаєтеся більше, ніж вам би хотілося.

      Популяція – група особин одного виду, які дають потомство одне з одним частіше, ніж із представниками всіх особин поза групою. Зверніть увагу, що популяція людей не є ані народом, ані нацією, ані племенем.

      Приналежність людей до певної гаплогрупи вказує лише на спільність походження за однією з ліній (чоловічою або жіночою). Історично всі гаплогрупи «прив’язані» до певного регіону, де вони виникли і звідки поширилися Землею. Родоначальники багатьох гаплогруп і їхні найближчі нащадки пов’язані також і з певним етнічним або мовним середовищем свого регіону. Однак зв’язок цей простежити не завжди вдається, особливо в гаплогруп, які виникли за часів палеоліту.

      Поширення землеробської культури в Європі почалося приблизно за 6 тис. років до н. е. і було пов’язане з так званим «балканським неолітом», носіями Y-генів гаплогрупи I[2]. Культура стрічкової кераміки, що походить від «балканців», розповзлася долиною Дунаю, а потім посунула на північ, майже досягнувши Балтики. Одна з її далеких північно-східних модифікацій дісталася Дніпра в районі Києва й нині відома нам як трипільська культура. Усі ці спільноти або самі собою згасли, або були завойовані в IV–III тис. до н. е. у ході експансії на захід із причорноморсько-каспійських степів культури бойових сокир[3] – носіїв технології обробки бронзи та колеса, які приручили коня[4]. Усе це надовго зробило їх непереможними. (Див. Додаток, рис. 1)

      Слід пам’ятати, що експансія ця в жодному разі не була тотальною війною до переможного завершення. Найбільше вона скидалася на довгу серію дрібних «ривків» – відбувалися ці «ривки», щойно в новому поколінні завойовників накопичувалася критична маса молоді, яка вважала за краще шукати собі долі на бойовищі, щоб отримати для себе і своїх нащадків власний наділ. Не було і єдиного фронту просування: групи завойовників могли проминути землі, що здалися їм «малоперспективними», відходити далеко від рідних місць, просуваючись в основному родючими рівнинами або пагорбами навколо річок. Через це й датування цього процесу охоплює тисячі років.

      Ба більше, «курганники» не були єдиною спільнотою: вони складалися з багатьох народів, які воювали одне з одним не рідше, ніж із неолітичним населенням Європи. Слідом за першими хвилями (переважно носіїв генів гаплогрупи R١b) полинули хвилі їхніх колишніх східних сусідів (R١a), і в перипетіях боротьби між ними сьогодні розібратися геть неможливо. Суть однак у тому, що хтось із них був носієм праіндоєвропейської мови, яка невдовзі почала домінувати на всіх

1

Докладніше про гаплогрупи і популяційну генетику – у бонусній главі «Знаряддя дізнання».

2

Термін «гаплогрупа» широко використовується в популяційній генетиці й генетичній генеалогії – науці, що вивчає генетичну історію людства. Гаплогрупа – група схожих генотипів, які мають спільного предка, у якого відбулася мутація, що її успадкували всі нащадки.

3

Одна з «курганних» культур або ж «ямників» (культури ямних поховань).

4

Але до верхової їзди було ще далеко. Натомість від представників цієї культури багато народів успадкували ген лактозної толерантності, який дав змогу вживати молоко не лише немовлятам, але й дорослим людям. Непоганий бонус.