За п’ять кроків до кохання. Рейчел Липпинкотт

обравши купальники їм у подорож.

      Це підбадьорює їх обох. Ми квапливо витрушуємо їхні сумки мені на ліжко, створюючи місиво квіточок, горошку й неонових тканин.

      Переглядаю ворох купальників Каміли, вихоплюю червоний – щось середнє між низом бікіні і відрізом нитки, без сумніву, успадкований від її старшої сестри Меґан.

      Жбурляю його їй.

      – Оцей. Дуже у твоєму стилі.

      Її очі розширюються, і вона прикладає його до талії, здивовано поправляючи окуляри в дротяній оправі.

      – Тобто лінії засмаги будуть пречудові…

      – Каміло, – кажу я, хапаючи бікіні в синьо-білу смужку, яке точно сидітиме на ній як влите. – Я пожартувала. Оцей ідеально пасуватиме.

      З явним полегшенням вона вихоплює в мене бікіні. Переводжу увагу на ворох купальників Мії, але та зайнята – сидить на зеленому лікарняному стільці в кутку й строчить повідомлення з незмінною усмішкою на обличчі.

      Дістаю з купи цільний купальник, який у неї ще з уроків плавання в шостому класі, і, криво посміхаючись, простягаю їй.

      – Як тобі оцей, Міє?

      – Подобається! Класний вигляд! – каже вона, шалено набираючи текст.

      Каміла фиркає, складаючи свої купальники назад до сумки, й хитро всміхається мені.

      – У Мейсона з Брук – усе, – пояснює вона.

      – О Господи. Бути не може! – кажу я.

      Оце так новина. Фантастична новина. Звісно, не для Брук. Але Мія вмирала за Мейсоном ще з уроків англійської в місіс Вілсон у десятому класі, тож ця поїздка для неї – шанс нарешті зробити свій хід.

      Мене добиває, що я не можу бути там із нею й допомогти втілити вбивчий десятикроковий план шаленого курортного роману з Мейсоном.

      Мія відкладає телефон і буденно знизує плечима. Підіймається, вдаючи, що розглядає малюнок на стіні.

      – Нічого особливого. Зустрінемо його з Тейлором в аеропорту завтра вранці.

      Я кидаю на неї погляд, і вона розпливається в широкій усмішці.

      – Гаразд, дещо особливе в цьому є!

      Ми всі верещимо від радощів, і я підіймаю гарненький цільний купальник у горошок – супервінтажний і цілком у її стилі. Вона киває, вихоплює його в мене з рук і прикладає до себе.

      – Саме сподівалася, що ти обереш цей.

      Обернувшись, бачу, як Каміла нервово поглядає на годинник. Не дивно – вона чемпіонка з прокрастинації і, певно, ще жодної речі до Кабо не зібрала.

      Окрім бікіні, звісно.

      Вона бачить, що я помітила її погляд на годинник, і полохливо всміхається.

      – Мені ще треба купити пляжний рушник на завтра.

      Типова Каміла.

      Я встаю, і серце завмирає від думки, що вони йдуть; але я не хочу затримувати їх.

      – Дівчата, вам уже пора! У вас же літак із самого рання.

      Мія обводить сумним поглядом кімнату, доки Каміла пригнічено крутить сумку з купальниками в руці. Через них двох усе стає важчим, ніж я очікувала. Ковтаю відчуття провини та обрáзи, що закипають усередині. Це ж не вони пропускають останню шкільну поїздку до Кабо. Вони хоча б будуть разом.

      Я