Шлях королів. Брендон Сандерсон

та простягаючи Шаллан руку, щоб допомогти спуститися з візка. Вона злізла й глянула на рикшу, який стенув плечима, усміхаючись, мов дитина, яку спіймали на крадіжці солодощів.

      Дівчина затиснула портфель у покритій руці, і стала порпатися там «вільною» правою, шукаючи гаманець.

      – То скільки ж мені йому дати?

      – Двох світлоскалок цілком вистачить. Я пропонував одну. А цей грабіжник хотів заломити п’ять.

      До цієї поїздки Шаллан ніколи не використовувала грошей за прямим призначенням – вона лише милувалася красою сфер. Кожна з них складалася зі скляної намистини, трішки більшої за ніготь великого пальця, і значно меншого коштовного каменя всередині, що був ніби оправлений у неї. Самоцвіти мали здатність всотувати Буресвітло, і через це сфери світилися. Коли вона відкрила гаманець, на її обличчі засяяли відблиски рубінів, смарагдів, діамантів і сапфірів. Вона видобула три діамантові скалки найменшої вартості. Найціннішими були смарагди, оскільки Душезаклиначі могли використовувати їх для виготовлення їжі.

      Скляна частина більшості сфер була однакового розміру: їхня цінність визначалася величиною самоцвіту в центрі. Так, кожна з трьох скалок містила в собі лише крихітний шматочок діаманта. Та навіть його було достатньо, щоби сфера сяяла від Буресвітла – набагато слабше, ніж світильник, але все ж помітно. Вогнемарка – сфера середньої вартості – світилася хіба трохи тьмяніше, ніж свічка, і дорівнювала п’яти світлоскалкам.

      У її гаманці були лише заряджені сфери, оскільки вона чула, що затьмарені багато хто вважає підозрілими, і подекуди для того, щоби переконати їх у справжності самоцвіту, доводиться звертатися до послуг міняйла. Найцінніші зі своїх сфер вона, звичайно ж, тримала в окремому «захищеному» капшуку, прикріпленому ґудзиками з внутрішнього боку її лівого рукава.

      Шаллан вручила три скалки Ялбу, котрий схилив голову набік. Потому кивнула рикші, заливаючись рум’янцем і раптово усвідомлюючи, що машинально поставила Ялба у становище такого собі дворецького – посередника між господарем і слугою. А раптом він образиться?

      Матрос засміявся й виструнчився, немов удаючи справжнього мажордома, і заплатив рикші з удавано суворим виразом обличчя. Той теж засміявся, вклонився Шаллан і потягнув свій візок куди-інде.

      – А це тобі, – сказала дівчина, витягаючи з гаманця рубінову марку й вручаючи її Ялбові.

      – Ваша Світлосте, це забагато!

      – Частково це знак моєї вдячності, – пояснила вона, – а почасти плата за те, щоби ти кілька годин побув тут і почекав – на той випадок, якщо я повернуся.

      – Почекати кілька годин за вогнемарку? Та це ж моя платня за тиждень у морі!

      – Тоді цього точно має вистачити, аби гарантувати, що ти нікуди не подінешся.

      – Стоятиму тут, як укопаний! – запевнив її Ялб, складаючи їй вишуканий і на диво добре виконаний уклін.

      Шаллан глибоко вдихнула й покрокувала сходами