Шлях королів. Брендон Сандерсон

чхання, що вам довелося би віддирати від стін веснянки, які позлітали б із мене.

      – Ну що ж, навіть якщо це правда, я продовжую стверджувати, що ви гарна, мов квітка.

      – Якщо це дійсно так, тоді молоді люди мого віку вочевидь потерпають від такої ж алергії, оскільки тримаються від мене на чималій відстані, – вона скривилася. – От бачите, я ж казала, що це неввічливо. Молоді панянки не повинні поводитися настільки нестримано.

      – Ах, панночко, – сказав капітан, салютуючи їй, тобто ледь торкаючись двома пальцями краю своєї плетеної шапчини, – нам із хлопцями не вистачатиме вашого гострого язичка. Навіть не знаю, що ми робитимемо без вас.

      – Гадаю, плисти, – відказала вона, – а також їсти, співати, дивитися на хвилі. Точнісінько те ж саме, що й зараз, тільки маючи на це більше часу, бо вам не доведеться спотикатися об дівчисько, яке весь час сидить на палубі, малюючи ескізи та щось бурмочучи собі під ніс. Але дякую вам, капітане, за цю чудову подорож, хоч вона й дещо затяглася.

      Капітан ще раз торкнувся краю шапочки, даючи зрозуміти, що цінує її слова.

      Шаллан широко всміхнулася: вона не очікувала, що ця самостійно здійснювана поїздка принесе з собою таке сильне відчуття свободи. Брати хвилювалися за неї, побоюючись, що вона неодмінно перелякається. Вони вважали її боягузкою через те, що дівчина не любила сперечатися і зазвичай мовчала, якщо в розмові одночасно брала участь завелика кількість людей. Імовірно, їй і справді було трішки страшно – адже вона забралася так далеко від Джа Кеведу, і це приголомшувало її. Але водночас ця подорож була чудова: вона стратила три альбоми, заповнивши їх малюнками істот і людей, які зустрічалися на її шляху, і хоча турбота про фінансовий стан родини постійно нависала над нею темною хмарою, вона врівноважувалася непідробним захватом від нових вражень.

      Тозбек узявся віддавати розпорядження, пов’язані зі стоянкою судна. Він був хорошою людиною. Що ж до дифірамбів її уявній красі, то вона добре розуміла, що саме за ними крилося: щирий, хоча й перебільшений, вияв прихильності. Вона мала бліду шкіру, а надворі стояла епоха, коли ознакою справжньої краси вважалася алетійська смаглявість. І хоча її очі були світло-блакитні, сторонні домішки в крові родини проявилися в рудому волоссі червонясто-коричневого відтінку. Ані єдиного пасемця, яке було би по-справжньому чорним! Дякувати Вісникам, її веснянки трохи вицвіли, відколи з дівчинки вона перетворилася на дівчину, але все ще вкривали щоки та ніс.

      – Панянко, – звернувся до неї капітан, переговоривши з матросами, – практично не випадає сумніватися, що Її Світлість Джасну ви зможете знайти в Конклаві.

      – О, це в Паланеумі?

      – Так, так. Там само живе й король. Це, так би мовити, у центрі міста. Тільки тут під центром мають на увазі горішню частину, – він потер підборіддя. – Як би там не було, а Джасна – особа королівської крові, тож у всьому Харбранті їй просто ніде більше зупинитися. Ось Ялб покаже вам дорогу. А ваш багаж ми доправимо пізніше.

      – Щиро дякую, капітане, – сказала вона і