Шлях королів. Брендон Сандерсон

ваші яхонтосерця нехай хоч Геєна поглине – я й оком не змигну».

      – Можливо, – парирував Елгокар. – Але що ти робив останнім часом?

      – Був зайнятий іншими важливими справами.

      Садеас звів брову.

      – Важливішими за війну? Важливішими за помсту? Хіба таке можливо? А чи ти просто шукаєш виправдання?

      Далінар кинув на іншого великого князя різкий погляд. Той лише стенув плечима. Вони були союзниками, але не друзями. Принаймні тепер.

      – Тобі варто перейти на такі ж мости, як у нього, – порадив Елгокар.

      – Ваша Величносте, – відказав Далінар, – його мости марнують багато життів.

      – Але при цьому вони швидкі, – спокійним тоном кинув Садеас. – Покладатися на оснащені колесами мости – це дурість, Далінаре. Пересувати їх по такій пересіченій місцевості – справа повільна та марудна.

      – У Кодексі сказано, що генерал не має права вимагати від солдата того, чого не зробив би сам. Скажи мені, Садеасе: ти би побіг на вилазку в перших рядах своїх мостонавідників?

      – Їхньої каші я теж не став би їсти, – сухо відповів Садеас. – Як і копати канави.

      – Не зарікайся, життя би змусило, – парирував Далінар. – Але з мостами інша історія. Прародителю бур, їм навіть заборонено прикриватись латами чи щитами. А сам би ти пішов у бій без Сколкозбруї?

      – Мостонавідники виконують дуже важливу функцію, – огризнувся Садеас. – Відволікають увагу паршендійських лучників від моїх бійців. Спочатку я пробував видавати їм щити. І знаєш, що виходило? Ворог переставав звертати на них увагу й кожен залп натомість летів у моїх солдатів і коней. З’ясувалося, що варто лише подвоїти кількість команд, котрі беруть участь у вилазці, і максимально звільнити їх від баласту – жодних там обладунків або щитів, які уповільнювали б їх, – і толку стає набагато більше. Втямив, Далінаре? Беззахисна мостова обслуга – занадто спокуслива мішень для супротивника, щоби стріляти в когось іще! Звісно, під час кожного штурму ми втрачаємо кілька команд, але рідко коли аж так багато, щоб завадити нам. Паршенді знову й знову стріляють по них: здається, вони з якоїсь причини гадають, що винищення мостонавідників завдає нам непоправної шкоди. Так ніби беззахисна людина, яка несе моста, становить для армії таку ж цінність, що й закований у Сколкозбрую лицар, – Садеас похитав головою від явної сміховинності такої думки.

      Далінар нахмурився. «Брате, – написав йому Ґавілар, – підбери найважливіші слова, які лишень може сказати чоловік»… Цитата зі старовинної книги «Шлях королів». Вона категорично суперечить тому, до чого хилив зараз Садеас.

      – І попри все, – тим часом той вів далі, – ти аж ніяк не можеш заперечувати високої ефективності мого методу.

      – Інколи, – відказав Далінар, – мета не виправдовує засобів. Те, яким чином здобута перемога, важить не менше, ніж вона сама.

      Не вірячи власним вухам, Садеас глянув на Далінара. Навіть Адолін і Ренарін, які підійшли ближче, здавалися приголомшеними батьковим твердженням. Такий спосіб мислення був абсолютно