55. Джеймс Деларджи

Так тривало майже сорок років – містечко ледве дихало. А потім під вкритою рубцями землею знайшли залізну руду і блакитний азбест. Новий прорив стався, коли гірничодобувні корпорації почали скуповувати великі смуги землі за такою приємною ціною, що гріх було торгуватися. Це привело до стрімкого розвитку, а потім до зведення першого цегляного будинку в містечку. А тоді, як вже колись було, прибутковість різко впала, і компанії без зайвої сентиментальності чи докорів сумління посунули свої розробки на кілька годин шляху до Портмена, наче змія, що залишила по собі тоненьку обгорточку старої шкіри.

      Чендлер із сім’єю жили у цій порожній обгорточці, і, попри її недоліки, він пишався містечком. Його містечком. Чендлер був тут сержантом поліції, а фактично шерифом; це було доречно, зважаючи на те, що містечко досі виглядало так, наче застрягло в кінці XIX століття. Широка головна вулиця могла похизуватися гудроном там, де колись лежала втрамбована багнюка; дорога майже білосніжно блищала на сонці, а бетонний острівець у центрі міста дарував не таку вже й необхідну розраду від поодиноких заторів. Над тротуарами вигиналися різнокольорові веранди, пропонуючи прихисток якщо не від невблаганної спеки, то принаймні від сонця; вигадливі металеві стовпи, що непорушно стояли тут із минулого століття, залишалися останніми бастіонами давно минулих часів.

      Під’їхавши до бетонного карцеру, який слугував тут за відділок, Чендлер глипнув у дзеркальце. Звідти на нього подивилося схильне округлюватися з плином часу обличчя привабливого чоловіка, що наближався до середини четвертого десятка. Це обличчя боролося з безсонними ночами та життям самотнього батька, біляве волосся вже втратило свій об’єм, хоча поки що не територію. Світлий чуб і легка засмага, якою Чендлер хизувався, додавали йому вигляду літнього серфера, хай навіть це і близько не було правдою. Чендлер тримався якомога далі від моря. На суші він принаймні міг бачити, що саме збирається його вбити.

      Білл Ешкрофт, старший сержант, у червні вийшов на пенсію, тимчасово передавши Чендлерові командування. Не те щоб у них п’ятьох було багато роботи: кілька порушень правил дорожнього руху, трохи домашніх сварок або поодинокі обрáзи в одному з трьох місцевих барів, де не так аж змагалися за клієнтів, щоб обслуговувати тих, кого повиганяли з інших закладів. Утім квотою для відділка було п’ятеро працівників, і Поліція штату Західна Австралія докладала максимум зусиль, щоб весь особовий склад залишався на місці, побоюючись, що, загубивши одного, всі інші розлетяться, як кісточки доміно.

      Чендлер увійшов до відділка. Його новобранець, Нік Кіріакос, улаштувався за стійкою при вході: доки сержант не вирішить, що хлопець здатний виконувати свій громадський обов’язок, це місце залишатиметься його постійним постом.

      Дженкінс не мусив ризикувати, виводячи на вулиці озброєного двадцятиоднорічного хлопця, хай навіть той довів свою розсудливість та пошану. Це був допитливий молодик, якому кортіло догоджати,