Адвокат диявола. Эндрю Найдерман

Даяно, – сказав Пол Сколфілд і обійшов свій стіл, аби привітатися з Кевіном. Вона кивнула й відійшла, але Кевін зміг відірвати від неї погляд лише за мить. Сколфілд, розуміючи його, зачекав. – Кевіне, радий вас бачити.

      – Чудовий офіс.

      Кабінет Пола Сколфілда був удвічі більший, ніж у Сенфорда Бойла. Він був оздоблений у стилі хай-тек, меблі в ньому – оббиті блискучою чорною шкірою, а полиці та стіл були глянсово-білими. Ліворуч від його столу були два великі вікна, з яких відкривався вид на місто аж до Іст-Рівер.

      – Оце так краєвид.

      – Аж дух перехоплює, правда? Такі види відкриваються з усіх кабінетів. І з вашого теж.

      – Та невже?

      – Прошу, сідайте. Я вже сказав містерові Мільтону, що ви тут, і він хоче побачитися з вами після того, як ми закінчимо.

      Кевін умостився в чорному шкіряному кріслі перед Сколфілдовим столом.

      – Я радий, що ви вирішили серйозно розглянути нашу пропозицію. Ми буквально завалені новою роботою, – сказав Пол Сколфілд. У нього спалахнули очі. – Отже, ваша поточна юридична фірма запропонувала вам статус партнера?

      – Аж ніяк. Там мені запропонували можливість знайти щось таке, що більше підходить моїй природі, – відповів Кевін.

      – Що? – Усмішка Пола стала стриманішою.

      – Вочевидь, справа Лоїс Вілсон і те, як я її вів, стала для них небажаним поворотом. Мовляв, юридичні хитрощі доречні лише тоді, коли їх застосовують обережно. Не тоді, коли маніпулюють якоюсь бабцею, щоб одержати частку її майна, чи знаходять лазівки в податковому законодавстві, аби поповнити кишені заможних клієнтів фірми, – з гіркотою пояснив Кевін.

      Пол хитнув головою й засміявся.

      – Недалекоглядність. Справжнє міщанство та обивательщина. Ось чому вам там не місце, Кевіне. Містер Мільтон правильно про вас думає, – додав він, і його обличчя посерйознішало. – Вам місце тут… з нами.

      – Так сказав містер Мільтон?

      – Еге ж. Це він помітив вас першим, а він, аналізуючи людей, зазвичай не помиляється. Ця людина надзвичайно прониклива.

      – Я вже зустрічався з ним? – запитав Кевін, дивуючись, як це хтось може бути таким упевненим у ньому ще до зустрічі.

      – Ні, але він постійно шукає нових яскравих перспектив… любить відшукувати нових юристів, ходити на слухання та суди, як мисливці за талановитими бейсболістами ходять на матчі в старших школах. Він спершу побачив вас у дії, а тоді послав мене. Так він узяв на роботу всіх нас. Сьогодні ви познайомитеся з усіма: з Дейвом Котейном, Тедом Мак-Карті та нашими секретарками. Але дозвольте спершу показати вам ваш кабінет, а тоді ми побачимося з містером Мільтоном.

      Кевін допив свою «Перр’є» й підвівся, а тоді вийшов за ним із дверей і попрямував коридором. Зупинилися вони біля дверей до якогось кабінету, з яких, вочевидь, зовсім недавно зняли табличку.

      – Тому, хто пішов із цієї фірми, напевно, трапилася неабияка спокуса, – зауважив Кевін.

      Пол, примруживши очі, кивнув.

      – Так. Особиста трагедія. Він укоротив собі віку невдовзі після смерті дружини під час пологів. Його